1945 рік видався непростим для київського “Динамо”. Команда зайняла, передостаннє, 11 місце в Чемпіонаті СРСР, пропустивши 50 голів у 22 матчах.

Цей сезон став останнім для славетного воротаря Антона Ідзковського. 38-річний кіпер вирішив повісити бутси на цвях. Основним голкіпером киян став Анатолій Зубрицький, а на місце його дублера запросили досвідченого Костянтина Скрипченка зі Сталіно, саме так тоді називався Донецьк.  Оскільки Скрипченку було вже за тридцять, то тренери “Динамо” шукали когось більш молодшого. І їх вибір знову припав на Донбас.

В кінці 1945 року здібного голкіпера «Стаханівця» Євгена Королевича запросили до клубу зі столиці України. Але перебування у динамівському колективі виявилося недовгим. На стіл міністру внутрішніх справ України Тимофію Строкачу потрапила газета, яка видавалася німцями в окупованому Донбасі. І на одній із смуг було надруковано вірш за підписом Євгена Королевича. Міністр відразу ж розпорядився гнати поета в шию у свій Донбас. Євген ще легко відбувся. Просто могли звинуватити у співпраці з окупантами. При тому, що поліцаєм Королевич не був. Відповідні органи не знайшли фактів співробітництва Королевича із окупантами. Здійснив дурний вчинок, але не більше.

В подальшому Королевич зміг продовжити свою кар’єру в Сталінграді і Москві. Зіграв майже 100 матчів у Вищій лізі, але це вже зовсім інша історія…