Тренер Боснії і Герцеговини Сергей Барбез поспілкувався з журналістами після важливої перемоги над Катаром у третьому турі ЧС-2026 (3:1).

Підопічні Барбеза фінішували третіми в групі В, маючи максимальні шанси вийти до плейоф.

– На цю перемогу чекали цілих 12 років. Чи очікували ви, що поєдинок матиме настільки мінливий сюжет?

– Я не просто так повторюю, що це чемпіонат світу і проти тебе грає суперник високого класу. Не знаю, у яких це фантазіях ми маємо над кимось тотально домінувати. Ми приїхали сюди як абсолютні аутсайдери, щоб спробувати зробити щось велике. Але є речі, про які нам ще потрібно поговорити.

– Що скажете про Алайбеговича?

– Коли у вашому розпорядженні є зовсім юний 18-річний хлопець… він починав у нас ще неповнолітнім. Ви самі бачите його майстерність. Найважче з такими хлопцями – втримати їхній запал і випустити на поле в ідеальний для цього момент. Він дочекався свого часу. Звісно, тепер на нього тисне вантаж очікувань, він має все виправдати, але саме для цього ми й поруч. Ми намагаємося зробити так, щоб усе відбувалося вчасно. Я маю на увазі правильний тиск та очікування. Він, Есмір, Ермін, Тарік, Дедич – у нас дуже багато перспективної молоді. Ця збірна тільки розпочинає свій шлях, і наступні великі турніри стануть зірковим часом для цього покоління.

– Команда добре зреагувала після пропущеного гола?

– Ми домінували на полі хвилин 37-38, а потім… Не знаю, мені потрібно переглянути матч ще раз, щоб пояснити це. Зникло бажання грати, хоча ми володіли м’ячем, мали сміливість брати ініціативу на себе. Певно, позначився фактор часу, та й на табло хлопці заглядалися. Зараз не можу точно пояснити, але ці останні п’ять-шість хвилин тайму ми точно провели не на своєму рівні.

– Що думаєте про атмосферу на трибунах?

– Наша країна маленька, але нас багато. Мені здається, наша діаспора за чисельністю вже більша, ніж населення самої Боснії. В Америці живе дуже багато наших людей. Вони скучили за цим усім, для них це має величезне значення – мати змогу дивитися матчі наживо, вболівати. Приїхали й люди з інших куточків світу. Для нас, маленької нації, мати 30 тисяч своїх фанатів на стадіоні – це фантастика. Я почуваюся найщасливішою людиною, адже маю честь стояти на цій сцені та представляти свою державу.

– Про роль Едіна Джеко?

– У нього завжди одна й та сама роль. Тут немає чого вигадувати: це гравець, який досі приковує до себе максимум уваги захисників суперника. Наша гра насамперед будується через нього, і сьогодні було так само.

– Нервова напруга у гравців була вищою, ніж будь-коли, та й ваші реакції на лаві запасних під час матчу були дуже емоційними…

– Звичайно, на кону стояло занадто багато: і бажання, і воля, і можливість переписати футбольну історію. Хоча я не люблю гучних слів, але це факт. І як тренер я прагну, щоб гра команди виглядала якомога краще. Коли трапляється кілька технічних помилок, коли команда уникає єдиноборств і сідає занадто глибоко в низький блок – саме так ми й пропустили гол. Починається не дія, а лише реакція на дії суперника, а це те, що мене у спорті найбільше злить. Звідси й такі емоції на лавці.

– Святкування Махмича?

– Я чув, що він розплакався. Це справді неймовірні емоції для хлопця, який ще кілька днів тому навіть не був із нами. Це доводить, що тут у нас спрацювало хороше чуття. Я був абсолютно впевнений у ньому. Ти маєш бути повністю впевненим у футболісті, щоб залучити його до виступів за національну збірну. Ермін ще себе покаже. Він молодий, йому потрібен час, але він уже доводить, що є великим гравцем.

– США як наступний суперник?

– Не будемо спекулювати. Почекаємо, поки завершаться всі матчі заключного туру, щоб точно знати, чи вийшли ми з групи і з ким саме гратимемо.