За чотири тури до фінішу чемпіонату Чехії реальні шанси на призове третє місце зберігає один з “українських” клубів цієї країни – “Яблонець”.

Команда, у якій виступають двоє наших співвітчизників, – досвідчений Едуард Соболь та зовсім ще молодий Самуель Обінайя, – всього на три пункти відстає від “Вікторії” (Пльзень).

Перший з них вже вдруге у кар’єрі грає у “Яблонці” (дебют відбувся ще у сезоні-2018/19, коли донецький “Шахтар” віддав футболіста в оренду), з’явившись в ньому у січні цього року. Про свої футбольні справи 30-річний Соболь розповів в інтерв’ю кореспонденту UA-Футбол.

– У “Яблонці” вас не було шість з половиною років. Як сталося, що ви знову в ньому опинились? – цікавлюсь у футболіста.

– Я отримав дзвінок від президента клубу Мирослава Пельти, який займав цю посаду ще у період моєї першої появи в ньому. Він поцікавився, чи маю я бажання повернутись до “Яблонця”. У відповідь йому сказав: якщо зможемо домовитись, то чому б і ні? Я був “за”, щоб перейти до цього клубу – саме так воно й сталося. Я підписав з “Яблонцем” контракт і тепер граю у його складі. Тож все вийшло так, як і хотілось.

– За цей час у клубі багато змін відбулося?

– Дуже багато людей, які працювали у ньому раніше, залишились. Як я вже сказав, це був його президент, а також адміністратори, лікарі. А от склад команди, звичайно ж, за ці шість з половиною років змінився. Залишилось лише двоє футболістів, з якими я у той час грав. Але все для мене у “Яблонці” було вже знайоме, так що ніяких проблем з адаптацією не було. Команду я знав, місто знаю. Все це я вже проходив, так що досить швидко влився до оновленого колективу. Цей процес склався дуже добре.

– У весняній частині нинішнього чемпіонату Чехії ви взяли участь у п’яти із семи матчів. Якою є нині ваша позиція на полі?

– Ми зараз граємо у п’ять захисників при обороні або у три – при атаці. Я дію зліва, маю простір підключатись до атак. Це моя рідна позиція – на ній і граю.

– Що являє собою нинішній “Яблонець”?

– Як у перший мій прихід, так і зараз амбіції клубу незмінні: “Яблонець” завжди прагне боротись за найвищі місця, грати у єврокубках. У нинішньому сезоні також стоїть завдання потрапляння до Ліги Європи чи Ліги конференцій. Команда має цілі і я сподіваюсь, що ми зможемо їх досягти.

– Відтоді, як ви вперше вирушили за кордон, пройшло вже багато років, за які ви встигли пограти не тільки у Чехії, а й у Бельгії та Франції. Наскільки важкий легіонерський хліб?

– Я не сказав би, що він важкий. Звичайно, коли ти переїжджаєш до Європи, то на тебе чекає нова мова, потрібно адаптуватись. Але у футбольному плані все гаразд: як-то кажуть, мова футболу одна. Мені було приємно перебратись з України до Чехії, а потім до Бельгії, Франції. Це дуже великий досвід, я багато чому навчився. За кордоном зіграв чимало гарних матчів на високому рівні – зокрема, у Лізі чемпіонів. Тож повторюсь: це дуже великий, а головне – корисний досвід для мене.

– З багатьма нашими співвітчизниками у Чехії спілкуєтесь, контактуєте?

– До Чехії я приїхав лише на початку року, тому з багатьма нашими футболістами ще не перетинався. От лише коли грали з “Пардубіце”, то привітались і поспілкувались із захисником Богданом Слюбиком. До цього я з ним особисто не був знайомий, знаю лише, що він раніше грав у “Русі”. У нашій же команді є українець Самуель Обінайя – з ним ми, звичайно, добре спілкуємось. А ще у “Яблонці” головний спонсор з України – компанія Money24, яка допомагає команді. Її люди приїжджають на ігри, тож після їх завершення є можливість трохи поспілкуватись з ними. Я чув, що були непрості часи для “Яблонця” – і саме вони клубу допомогли. І допомагають досі.

– Вам всього тридцять – вік, який ще не виключає можливості пограти за національну збірну. Чи є бажання до неї повернутись?

– Звичайно, хотілося б. Адже кожен гравець мріє про те, щоб отримати виклик до головної команди і представляти свою країну на міжнародній арені. Так що я це не відкидаю. Такі плани і мрії є. Та спочатку треба проявити себе в клубі, а вже потім чекати на виклик із збірної.