В українському футболі роками точаться дискусії про «чистоту» кадрів. Поки одні спортсмени зі зброєю в руках захищають країну, а інші принципово розривають будь-які зв’язки з агресором, система ліцензування УАФ, схоже, продовжує працювати у режимі «поза політикою».
Яскравим прикладом такої вибіркової сліпоти є кейс Анатолія Пилипенка — колишнього голкіпера, який після окупації Криму спокійно виступав у тамтешній «прем’єр-лізі», а згодом отримав тренерський диплом від національної асоціації.
Анатолій Пилипенко (народився 04.07.1985 у Дніпрі) — вихованець дніпровського футболу. У сезоні 2004/05, на який посилаються архіви (Footballfacts), він входив до заявки основної команди «Дніпра» у часи розквіту клубу. Пізніше його кар’єра пролягала через луганську «Зорю», алчевську «Сталь» та чернігівську «Десну». Проте найцікавіший етап розпочався після 2014 року.
Коли Росія анексувала Крим, УЄФА надав півострову статус «особливої зони», заборонивши тамтешнім клубам брати участь у російських змаганнях. У відповідь окупаційна влада створила «Кримський футбольний союз» (КФС), який проводить власний чемпіонат. Більшість українських гравців, які залишилися там, автоматично потрапили під негласні санкції футбольної спільноти України.
Проте Анатолій Пилипенко не побачив у цьому проблеми. Згідно з даними профілів гравця та реєстрів КФС, він активно грав за кримські клуби в часи окупації:
-
«Кафа» (Феодосія) — 2016 рік;
-
«Океан» (Керч) — 2016–2017 роки.
Участь у цих змаганнях де-факто означає визнання юрисдикції окупаційних структур та популяризацію спорту на загарбаних територіях.
Парадокс від УАФ: від окупаційного поля до офіційної ліцензії
Найбільший подив викликає те, що сталося після «кримського періоду». Замість довічного відсторонення або як мінімум ретельної перевірки Комітетом з етики та чесної гри УАФ, Пилипенко спокійно інтегрувався в українську систему футбольної освіти.
На офіційному сайті Центру футбольної освіти та лідерства (CLFFU) за номером 1745 значиться, що він успішно отримав тренерську ліцензію категорії «B» УЄФА, яка була дійсна щонайменше до кінця 2023 року.
Чому це проблема?
-
Легітимізація колаборації: Видача ліцензії людині, яка працювала на окупаційний режим у сфері спорту, дає сигнал іншим: «Можна перечекати, пограти в Криму, а потім повернутися і будувати кар’єру в Україні».
-
Подвійні стандарти: УАФ неодноразово заявляла про боротьбу з тими, хто грав у РФ чи в Криму (наприклад, кейс Анатолія Тимощука, якого позбавили всіх нагород). Чому ж у випадку гравців меншого калібру, як Пилипенко, система дає збій?
-
Репутаційні ризики для УЄФА: Українські ліцензії видаються згідно з конвенціями УЄФА. Наявність у базі тренерів осіб, що порушували футбольну ізоляцію Криму, дискредитує саму асоціацію.
Висновок
Приклад Анатолія Пилипенка — лише верхівка айсберга. Використання бази «УАФ та звірка з реєстрами КФС показує, як легко «токсичне» минуле розчиняється в офіційній бюрократії УАФ.
Сьогодні, коли українське суспільство вимагає максимальної прозорості та покарання за співпрацю з ворогом, футбольні органи мають провести аудит усіх виданих ліцензій. Тренерський диплом — це не просто папірець, це право виховувати нове покоління українців. І виникає логічне запитання: чому саме навчить дітей людина, яка свого часу обрала керченський «Океан» замість української ідентичності?