Колишній воротар “Минаю” Андрій Попович, якого рік тому забирали до ТЦК, розповів про свій перехід до “Киргизалтина”.
– Як взагалі виник варіант з трансфером у Киргизстан? Оскільки це доволі екзотичний чемпіонат.
– Я розглядав варіанти в Європі, хотілось там себе спробувати. Мене пропонували у різні клуби, доводилося довго чекати. Потім виник варіант з Киргизстаном. Чесно кажучи, від початку не хотілося туди їхати, а залишитись десь в Європі. Дав на паузу цю опцію, але умови відносно хороші запропонували.
Паралельно був варіант з четвертою лігою Німеччини, я поїхав туди на перегляд. 3-4 дні тренувався, спаринг зіграв, але в один момент приїхав 21-річний воротар нідерландець. А мені у березні 33, тому вони залишили його. Не хотілося чекати вже, тому обрав Киргизстан.
– В ПФЛ не хотіли залишатись зокрема через умови, які ви згадали?
– Так, у тому числі. Не скажу, що космічні умови, але хороші. Плюс я контактував з українцями з цього чемпіонату, всі сказали, що не пошкодую. У футбол тут почали вкладати кошти, розвивають його.
Також мені дуже сподобалося, що вони не дивляться у паспорт, як у нас в Україні. Якщо тягнеш рівень – то все одно, 20 тобі чи 30. Чому я не сильно хотів залишатися в Україні – мене останні пару років бісить у нашому футболі цей тренд на молодих. Куди не подивишся, тільки молоді воротарі грають. На пальцях однієї руки можна порахувати команди, де старші є основними. Цей тренд мені незрозумілий – якби все залежало дійсно від рівня, то я б погодився.
– У вас також був інцидент з ТЦК в Ужгороді. Як вам це вдалося вирішити? Завдяки тому, що у вас є азербайджанське громадянство?
– Так, громадянство є, але річ не тільки в цьому. У мене мама одна – інвалід другої групи. В Україні тільки я міг про неї піклуватись. У мене не було на руках зроблених цих документів, що я доглядач за мамою. Мені одразу сказали це зробити, коли я повернувся в Україну (влітку 2022-го до ЛНЗ – прим.). Але я не робив, бо був впевнений, що не чіпатимуть футболістів – президент сказав, що потрібен футбол.
УПЛ ніхто не чіпає, а Першу лігу забирають з вокзалів та вулиць. Випадків багато, але вони не були так афішовані, як мій, коли хтось там проговорився. Я вирішив все без проблем, у мене все офіційно – просто документи саме на цю мить не були зроблені. Але я не кажу, що футболісти – особлива каста, яка не має воювати. Ніяких Тис або лісів у мене немає – вирішив все офіційно і без жодних проблем.
– Чи колись ще плануєте повертатися в український футбол? Можливо, вже у ролі тренера, а не гравця.
– Я вже отримав воротарську ліцензію С. В “Агробізнесі” навіть частково практикувався, такий собі граючий тренер. Писав тренування, займався. Є у планах, так. Звісно, хотів би повернутися в Україну, бо є багато друзів-футболістів там, які вже вчаться та дістали ліцензії. Були навіть розмови, що я готовий до них прийти тренером по воротарях.
– За “Агробізнесом” стежите? Вірите, що можуть поборотися за вихід в УПЛ?
– Я від душі за них радий. Питання в тому, чи є таке завдання у команди. Цього не знаю. Раніше я чув, що поки йде війна, то завдань не буде – а Собуцький в ЗСУ. Але що зараз – не знаю. Якщо вдасться, буду за хлопців тільки радий. У мене залишились хороші стосунки з усіма, вболіваю за них.