Втрата близьких і домівки розтоплює серця навіть таких суворих тренерів, як Микола Павлов.

“Це така трагедія для мене, що просто… Я десять з половиною років там прожив, у мене дім там зараз залишився в Мелекіному. Я 5 людей не можу знайти поки. Іван Балан навчив мене дивитися по Вайберу – є в мережі, отже живий. Начальник моєї команди там також залишився, його вивезли в Мелекіне, бо розбомбили будинок. Але людей 5 знайти не можу.

Деякі виходять і одразу мені телефонують. Я такий щасливий тоді. Один з останніх моментів… У мене був футболіст Степан Молокуцко, який загинув (автокатастрофа у 2002 році – прим.). Я з його сім’єю, татом та дружиною завжди дружив, вони до мене приїжджали в гості. І я не міг їх ніяк знайти. Тут телефонує мені Жанна Молокуцко, їхня дочка, і каже: “Я знаю, що ви питали за нас” (Павлов не може тамувати сльози – прим.). Сказали, що живі, із сусідами якось готують, їдять. Відмовилися їхати, там залишилися.

Коли закінчиться війна, то одразу поїхав би в Маріуполь. Поїхав би на кладовище, завжди це робив. Всім квіточки на могилки б поставив, мені є кого там згадати. Зараз стане ще більше, кого згадувати, якщо знайду. Чи ховають їх там зараз…” – сказав Павлов у коментарі Футбол NEWS.