– Якове, давай поговоримо про твій переїзд в Україну. Як ти опинився у “Зорі”?

– “Рудеш” дуже важко виступає в хорватській лізі і влітку може вилетіти до 2-го дивізіону. Я не хотів чекати літа, щоб зробити перехід, а зробив це у зимове вікно.

Я обговорив усе з клубом і своїм агентом, який зв’язався з “Зорею”. “Зоря” проявила інтерес, і я швидко приєднався до них у Туреччині на передсезонному зборі. Вони хотіли побачити мене особисто і дали зіграти одну контрольну гру, щоб зрозуміти вимоги. Ми швидко дійшли згоди, і я підписав контракт.

– У цьому випадку ситуація win-win: “Рудеш” отримав гроші, а ти – новий виклик для себе.

– Так, це була безпрограшна ситуація. Всі задоволені. Мене запитують, як трапилося, що я вибрав Україну, адже тут війна… Я не роздумував жодної секунди, бо “Зоря” – великий український клуб, а УПЛ – дуже шанована ліга в Європі та дає можливість гравцям перейти до топ-чемпіонату. .

– Цікавий збіг. Твоя колишня команда та “Салернітана”, де грає твій брат-близнюк Тома, є першими кандидатами на виліт у своїх чемпіонатах.

– Щось у цьому є.

– Чи ти вже згадав про війну, як твоя родина відреагували на твій вибір на користь охопленої війною України?

– Вони сприйняли це з деяким скептицизмом, але я дав їм зрозуміти, що їм нема про що хвилюватися. Для мене це крок уперед у моїй кар’єрі з відчиненими воротами у новий етап. То чому б не спробувати?

– Вони мають причини для скептицизму, адже вони були свідками війни на Балканах, я думаю…

– Так, мій батько воював у хорватсько-сербській війні у 1991-1995 роках. Вони добре знають, що таке війна. Я народився 1996 року і не відчув цього. Зараз у Києві я почуваюся у безпеці, незважаючи на щоденні сирени. Я вірю, що в Україні все під контролем.

– Що казав брат про твій вибір?

– Брат не здивувався, бо знав, наскільки поганою була ситуація в “Рудеші”, і ми говорили раніше, що я збираюся зробити трансфер взимку, якщо клуб мене відпустить.