Новачок “Полісся” Василь Кравець розповів, що потрібно, щоб якнайшвидше інтегруватися у команду, розкрив таємницю, чому так мало фолить і відповідно має небагато попереджень та розповів про свій етап кар’єри в Іспанії.

Сьогодні починається так би мовити нова сторінка твого футбольного життя. Якою вона тобі видається?

На перший погляд дуже прекрасною. Є мотивація. То, що прийшов, побачив все дуже сподобалося тут. Хочеться тільки грати в футбол і більше нічого. Ти тут думаєш тільки про футбол.

Як тобі здається, чому “Полісся” тебе підписало?

Я навіть не знаю. Це сталося раптово. Заслуги? Ну, може “Дніпро” йшло на першому місці і “Полісся” теж захотіло і думало, що причина в мені.

З твоїм переходом в чому стане сильнішим “Полісся”?

Дай Бог, в обороні.

Твоя найсильніша позиція на полі — це центрбек, чи зліва?

Рідна позиція зліва, але краще себе на даний момент я почуваю в центрі.

Якщо згадувати грудневий матч, коли ти грав ще за “Дніпро-1” проти “Полісся”, що згадується найперше?

Ну була гольова передача, але там було поза грою — це перше. Могли вигравати 2:0, але так зіграли 1:1. А загалом про “Полісся” згадується перша кубкова гра. Проти них тут. Як мені сказали, там була моя провина, що ми програли цю гру, хоча я так не вважаю, але в нас був тренер, який зробив акцент на тому, що ми вигравали 1:0, а через мене внічию, а загалом ми програли.

В інтерв’ю керівники “Дніпра-1” казали, що не хотіли тебе відпускати, тобто вони намагалися тебе якось втримати?

Я говорив зі спортивним директором Андрієм Русолом. Я прийшов до нього і кажу — ви все знаєте. Він каже — те, що я знаю від когось це одне — я хочу почути від тебе. Давай сядемо поговоримо. Ми сіли поговорили по душах, відкрито один з одним. Я йому сказав — от через такі моменти я хочу залишити “Дніпро” — він мене зрозумів. Я не можу сказати, яких моментів, але він мене зрозумів, ми потисли руки. Він сказав: добре, нехай щастить тобі в новому клубі — я подякував за все і поїхав.

З якою душею лишив “Дніпро-1”?

З чистою. Я ж простий хлопець — всім пожав руку, кожному подивився в очі, вибачився, якщо когось образив і образ ні на кого не тримаю, бо нічого такого не було. У нас був хороший колектив.

Скільки тобі часу, як тобі здається, щоб інтегруватися в нову команду в “Полісся”?

Це більше залежить від самої команди. Є команди, які самі по собі, де гравці скуті, немає такого спілкування за межами поля — більш такі сім’янини, в роздягальні не сміються, а якщо в роздягальні є сміх, є підколи один одного — це завжди все проходить набагато швидше.

Кого серед гравців “Полісся” ти знаєш і можливо з кимось дружні стосунки маєш?

Дружні — це Чоботенко, Михайличенко, Козак і Кудрик. Він взагалі з мого району. Ми не були знайомі. Він просто все дитинство грав у “Шахтарі”, в академії, а я в “Карпатах” і жив на районі. Але я знаю його брата. Ми сусіди по будинках.

Найсильніший Василь Кравець коли був? В якій команді? В який період?

Тяжко сказати. Думаю, “Леганес” перші шість місяців.

Як охарактеризуєш той іспанський період. Яким він для тебе був? Що він дав?

Все, що я маю, все він мені і дав у дорослому футболі. Там є заслуги багатьох українських тренерів, звісно, але в плані менталітету, розуміння, бачення, взагалі оцінки ситуації, що є на полі — то все звідти. Мені в Україні дитячий тренер дав психологію, фізику, як техніку — бити по м’ячу. Потім попав у вищу команду і Йовічевіч показав, що є тактика, показав речі, які раніше не бачив. А коли перейшов в Іспанію мені показали ментальність, як це все виглядає — як це все може бути зовсім по-іншому, з іншої сторони.

Ти там провів досить багато часу і в принципі футболісти, якщо виїжджають за кордон, то намагаються там і лишитися, але чому ти повернувся?

Наступила війна, повномасштабне вторгнення і тут всі мої рідні, всі ті, кого я знаю, за своє життя з ким познайомився, всі лишилися тут, ніхто не виїжджає. А я там один сиджу, ще й мама з братом не хотіли до мене виїжджати. Якщо ви до мене не їдете — я їду до вас і все.

На той момент ти де грав?

У мене був контракт чинний з “Леганесом” вони готові були мене лишати. Якщо б не було б війни — я б далі собі б в Іспанії бродив по командах, шукав свою.

Ти не пошкодував про це рішення — був би в Іспанії, прогресував би, в Примері грав.

Може б і грав, але це не знає ніхто вже.

Що тобі дало те, що ти повернувся?

По-перше, допомагаю країні за рахунок податків, це фінансова допомога армії, тут краще і легше це все зробити. За кордоном теж це можна було б робити, але це донати. Тут якийсь збір — ти потім дзвониш до тієї людини: зібрали? Каже: ні. Я кажу скільки не вистачає — стільки-то. Я кажу: давай я докину і все. Отак. А в Іспанії, по-друге, тяжко з переводами з тими всіма. Деколи карти не дають скинути.

Дуже цінна, чесно кажучи, твоя позиція. Те, що ти повернувся в Україну через війну. Скажи, а ти, в принципі, якщо абстрагуватися, хотів би ще пограти за кордоном?

Ні, вже після того, як вернувся в Україну не хочеться закордон. У мене були варіанти зимою оце в Іспанію поїхати і в Бельгію, але нема бажання.

Коли ти грав за “Ворсклу” минулий сезон, у тебе було досить небагато жовтих карток — шість карток за сезон. Для захисника — це зовсім мало. Ти прямо такий ідеальний?

Я не те, щоб ідеальний — у мене немає такого, що я хочу людину, якось скалічити, вдарити. Ми ж граємо в футбол. Треба м’яч забрати, якщо забрав м’яч з фолом — це ти не забрав м’яч, ти сфолив. Так що м’яч треба забирати, а не фолити. Граю не інтелігентно, але є моменти, стараюсь, без жовтих карток, без червоних. Це підводиш команду, якщо не дай бог що.

Червоні картки були?

Так, дві за кар’єру. Одна пряма, друга — це дві жовтих. Це в Іспанії. Там, коли оця пряма була, чесно абсурд — м’яч котився ні мій, ні його. Ми двоє біжимо і двоє пішли в підкат. Я граю в м’яч і він грає в м’яч — моє коліно зігнулося і він просто налетів на моє коліно грудьми.

Тобто, тебе під час гри неможливо вивести з себе?

Та мене взагалі важко з себе вивести.

Разом з тим, що ти заробляєш мало карток – разом з тим ти забиваєш голи. Минулого сезону ти забив три голи і четвертого не будемо рахувати це автогол.

Да, автогол був. У мене скільки сезонів за кар’єру було — 9-10-8 сезонів, я забив усього лише чотири голи. Тобто найрезультативніший сезон — останній був, з Ворсклу.

Чим ти особливо пишаєшся за свою кар’єру. Є щось таке?

А я нічого ще не виграв. Поки що. Це не мене треба питати. Чим я можу пишатися — знайшов хороших друзів за кордоном і в Україні. Я і у футболі пишаюсь, що знайшов друзів. Чим ще у футболі можна пишатися? Гол забив — ну, молодець. Поки що нічого не виграв.

Що хочеться найперше виграти?

В даний момент або чемпіонат, або кубок України. Це єдині реальні речі зараз на даний момент.

А про збірну України є мрії?

Мене викликали, коли я не заслужив. Чому мене викликали, я до сих пір не знаю і через то, може, коли я приїхав, побачили, що мій рівень взагалі не той, який має бути для збірної. Після того мене просто не викликали, коли я рахував, думав, що у мене вже цей рівень, щоб грати за збірну. Мене вже просто не викликали, бо вже мали про мене враження з перших викликів.

А зараз в тебе який рівень?

Набагато вищий, ніж був раніше.

Зараз це найкращий Василь Кравець? Підходить до тієї позначки леганеської, яку ти озвучив?

Так, зараз так. Хоча ні. Ще ні. Розумієте це дві різні позиції. Коли переходив у Ворсклу – дотягував до того рівня – рукою чіплявся до нього. А потім вже почав грати центрально захисника і воно так пішло на спад трохи. В центрі краще — зараз в центрі. Вже звик, я вже рік-півтора граю на цій позиції. Лівого захисника я просто можу зараз зіграти.

Що ще треба знати вболівальникам про тебе? Можливо, щось таке, що я не запитала, а тобі дуже хотілося б про то сказати?

Я добра людина. Зі мною можна говорити. Мені не жалко футболки. Але перша футболка, в якій я зіграю, йде в мою колекцію. А друга футболка йде в сім’ю — там мама збирає.

Наостанок, щоб хотілося сказати уболівальникам “Полісся”?

Буду старатися з усіх сил, маю надію, що допоможу команді досягти результатів у найближчих завданнях, які взагалі є. Все буде Україна.