Президент Інгульця Олександр Поворознюк поділився історіями про гравців, які принесли чималу користь клубу.

– У вас дев’ять років відіграв Євген Запорожець, пройшов від аматорів до УПЛ і пішов узимку. Вам було сумно з ним прощатися?

– Чого сумувати. Я з гордістю дивився на нього. Я незадоволений трохи тим, як він догравав. Але він заслужив на те, щоб до нього з повагою ставився я і всі вболівальники Інгульця. Це наш ідеал, я пишаюся ним, я його взяв із заправки, він мив машини, простий пацан, з аматорів. Він пішов-пішов і зараз грає в УПЛ. І грає дуже непогано [маються на увазі контрольні матчі Оболоні]. Тільки пишаюся Запорожцем.

Я ще побачуся з ним. В останній грі осінньої частини чемпіонату 25 листопада з Гірником-Спортом була і остання гра Запорожця за Інгулець. Невдала гра, 1:1, хоча два тайми в одну “калитку”, і такий рикошет пропустили. Я трохи був неправий. Треба було підійти, подякувати. Я навіть і не знав, що Женя йде з Інгульця. Я йому все одно вдячний і ще не раз подякую. І він це знає, що я до нього ставлюсь з повагою.

– Нападник Олександр Мішуренко, який за Інгулець виступав з 2015 по 2020, він також завдяки вам потрапив у професіональний футбол?

– Так, хоча він й алкоголік. Він просто прушний (від слова – пре, щастить, – прим. автора). Він голи забивав задом, головою, вухом. Нормальний хлопець. Є в нього одна слабкість – його не можна одного додому відпускати, треба чи тримати на базі, чи дружині до рук передати, яка тримає його в руках. Потрібно з нею домовлятися. Тоді він грає нормально.

– Його зарплату треба було дружині віддавати, щоби не пропала?

– Та не зарплату! Його особисто. Дружині в руки, – розповів Поворознюк в інтерв’ю Українському футболу.