Не встигли в бельгійській пресі вщухнути пристрасті навколо поєдинку Ліги конференцій між луганською Зорею та Гентом (1:1), як тема українського футболу знову з’явилася на перших сторінках місцевих видань.

Проте на цей раз головним героєм публікацій став ветеран нашого футболу Іван Яремчук.

Справа в тому, що кілька днів тому колишня зірка київського Динамо та збірної СРСР вирішила залишити свою батьківщину, що воює, і, як тисячі його земляків, пошукати притулку в Європі. Прибувши до Брюсселя пізно ввечері, він не без зусиль відшукав центр прийому біженців, де сподівався швидко пройти процедуру оформлення документів. Але не тут – то було…

У зв’язку з епідемією ковіда, що спалахнула тут, двері офісу були на замку. Так от і виявився Іван Яремчук уночі, один, у незнайомому місті, без найменшого знання іноземних мов та практично без засобів для існування. У пошуках виходу із ситуації кілька днів і ночей довелося Івану провести на вулиці, благо з погодою пощастило – ні звичного бельгійського дощу, ні холоду.

На щастя, за два дні Яремчука випадково на вулиці впізнав один із ветеранів бельгійських фанатів футболу на ім’я Шарль, який разом зі своєю донькою Бенедиктою цього дня опинилися в Брюсселі просто у справах.

Не без труднощів розібравшись у ситуації, що склалася, пара вирішила на якийсь час забрати гостя до себе додому в невелике містечко Флоренвіль, щоб потім спокійно знайти вирішення проблеми. Звернувшись за допомогою до Інтернету, Шарль випадково потрапив на інформацію про колишнього радянського дзюдоїста Валерія Двойникова, який емігрував до Льєжа ще в 90-ті роки. А син Валерія, на щасливий збіг обставин, зараз якраз займається прийомом українських біженців, які прибувають до регіону Льєжа.

Завдяки його допомозі для Івана Яремчука швидко знайшлося місце у центрі прийому біженців, де він зараз проходить процедуру оформлення документів, вчить мову та мріє якнайшвидше знайти роботу.

«В Україні йде війна і, ясна річ, країні зараз не до футболу – розповів Іван бельгійським журналістам – Якщо раніше у мене там вистачало різного роду роботи у футбольній сфері, то сьогодні я просто виявився безробітним. А тут я зараз знову підбадьорився і дуже сподіваюся бути затребуваним у будь-якій сфері.

Звичайно, перш за все хотілося б спробувати свої сили як дитячий тренер, можливо зайнятися трансфером юних українських футбольних талантів до Бельгії… Ідей та планів багато, але всьому свій час.

Перебуваючи в Бельгії, мрію одного разу зустрітися та поспілкуватися із зірками тієї бельгійської збірної 1986 року, з якою ми грали на чемпіонаті світу в Мексиці. Ян Кулеманс, Жан–Марі Пфафф, Жорж Грюн, Ензо Шифо – які великі футболісти…

Хоч вони й виграли тоді у нас 4:3, але ми все одно були сильнішими. І гол їхній переможний був забитий із явного офсайду. Я їм про це обов’язково нагадаю ще раз! (сміється)».