Герой шостого туру у Першій лізі півзахисник Діназу Дмитро Єременко про перемогу над Гірником-Спорт
Герой шостого туру в Першій лізі Дмитро Єременко поділився враженнями від перемоги над Гірником-Спорт (3:1), пригадав свою кар’єру та розповів про відновлення після травми.
– Безумовно, для мене дуже приємно перемогти у номінації найкращого гравця туру, – зізнався Єременко. – Особливо зважаючи на те, що це у бузівський Ниві серйозно травмувався, тому довелося робити оперативне втручання. Десять місяців тому порвав хрестоподібні зв’язки, були проблеми з меніском.
Через шість місяців були думки завершити кар’єру, хотів тренувати дітей. Мої друзі Сергій Старенький та В’ячеслав Шевченко запропонували допомогу з реабілітацією, щоб мав змогу продовжити грати. Довго ухвалював рішення, адже проблеми з ногою були серйозними. Повноцінної реабілітації у мене не було. Дякую Старенькому, Головку та Шевченку за те, що допомогли мені. Відзначу київську клініку SV Center, де поставили на ноги людину, яка не планувала грати у футбол на професіональному рівні. Це якась фантастика, настільки каліфіковані у клініці лікарі і сучасне устаткування.
– «Хрести» – найбільш серйозна травма у футболі…
– Досі згадую дебютний контрольний матч за Діназ проти Вікторії. Дев’ять місяців до того не грав, а коли вийшов на заміну всі хапалися за голову, настільки не був готовий. За три тижні до початку чемпіонату зміг якісно підготуватися. Щиро вдячний Олександру Головку та Сергію Старенькому. Зараз у мене жодних проблем немає. Напевно, за всю свою кар’єру саме зараз я найбільш щасливий.
Маю змогу разом з Олександром Гуменюком працювати з дітьми, набираємо групи, починаючи з трьох років. Наша школа має назву Dinazik-Kids. Часу на все вистачає.
– Попередні три тури ваша команда програла. Наскільки це психологічно тиснуло на колектив і як виходили із цієї складної ситуації?
– Відзначу, що ці три тури грали з лідерами групи. Інгулець – це команда, яка зараз переважає нас у всіх аспектах, тому розраховувати на позитивний результат було складно. У протистоянні з Вікторією не заслуговували на поразку. Щодо матчу з Лівим Берегом, то наша молода команда не впоралася з психологічним тиском. Не завжди маємо змогу грати на такому чудовому стадіоні.
Важливо, що тренерський штаб у нас вірив і розумів, що рано чи пізно зможемо досягнути бажаного результату. Думаю, що після цього туру гратимемо набагато краще, адже вдалося якісно підсилитися. У Діназа невеликий бюджет, але тренери та керівництво клубу живуть футболом. На цих емоціях команда і тримається. Також дякую ЗСУ за можливість грати у футбол.
– Наскільки задоволені залишилися саме грою команди проти Гірника-Спорт? Чи все з запланованого вдалося втілити у життя?
– Якщо перемогли, то значить все вдалося. Всі футболісти прагнули нарешті перемогти і перервати цю негативну серію. Давно не забивали, тому після першого голу почали притискатися до власних воріт. Боялися, що не зможемо втримати переможний результат і нас за це покарали. Проте, у другому таймі після розмови з тренером почали грати впевненіше та солідніше.
– Ви своїми тонкими передачами допомогли відзначитися Малакі та Киріченку. Майстерність з роками не зникає?
– Насамперед варто відзначити партнерів, які вчасно та правильно відкривалися. Щасливий, що допоміг хлопцям забити.
– Відчуваєте, що ще спроможні прогресувати чи зараз насамперед покладаєтеся на свій досвід?
– Можливо, після операції дещо втратив у швидкості, ігрового тонусу не вистачає. Проте, у функціональному плані почуваюся добре. На одному досвіді неможливо досягати результату. Треба працювати, щоб бути готовим витримувати темп сучасного футболу. Маю постійно тримати себе у тонусі.
– Ви маєте досвід виступів за збірні команди України юнаків починаючи з 17-річного віку. Поділіться враженнями та емоціями від перемоги на ЧЄ-2009?
– Завжди з приємністю та теплотою згадую переможні емоції Євро. Пройшло вже багато часу з тих подій. Мав змогу проаналізувати свою подальшу кар’єру. У нас тоді підібрався хороший колектив. Хочу відзначити Юрія Калитвинцева. Це один з найкращих тренерів, з яким мав можливість працювати. Він вмів знайти правильні слова для молодих футболістів, щоб ми мали змогу перегравати такі збірні як Англію.
Ось у Житомирі мав змогу поспілкуватися з Калитвинцевим. Було дуже приємно зустріти таку людину. Він мене притравив: Коли ти вже почнеш грати на повну?) Зараз я найщасливіша людина, адже після складних випробовувань маю змогу займатися улюбленою справою.
– Що вам найбільше запам’яталося з того переможного Євро? Хто із гравців виділявся на фоні інших та зміг розкрити свій потенціал у майбутньому?
– Насамперед відзначу Сергія Кривцова, який зараз грає разом з Мессі. Денис Гармаш, Богдан Бутко та Сергій Рибалка грали на найвищому рівні. На жаль, далеко не всі розкрили свій потенціал. Можливо, на це вплинула конкуренція у клубах, яка була тоді. Також деякі хлопці не пройшли випробовування великими зарплатами.
– Віталій Кварцяний у своїй книзі сказав, що хотів би ще попрацювати з вами. Пригадайте період роботи з цим харизматичним тренером? Можливо, вдалося навчитися чомусь новому?
– Я зараз кожного дня згадую Віталія Володимировича, коли з Олександром Гуменюком їдемо в дитячу школу. Згадуємо цікаві історії, яких було дуже багато. Одного разу Кварцяний з Гуменюком запізнювалися на тренування, тому довелося порушити швидкісний режим. Віталій Володимирович сказав, що він все вирішить з поліцією, адже його всі у Волинській області знають. Проте, поліцейський його не впізнав, виникла певна суперечка. Поліцейський запитав у Кварцяного: «Хто ви такий?» Віталій Володимирович відповів: – «Я Вася Фількінштейн. Поїхали, Сашо». Поліцейський потім підбіг до машини і говорить: – «Пане Василь, ви порушуєте правила дорожнього руху».
Ось така була цікава історія. Приємно було працювати з цим спеціалістом.
– Як оціните свої три роки проведені у Динамо-2? Відчували, що витримуєте конкуренцію чи не бачили перспектив у цьому клубі?
– Тоді старшим тренером був Юрій Калитвинцев. Багатьох гравців з Динамо-2 викликали до збірної. Після Євро були пропозиції щодо мого трансферу, але клуби не могли задовільнити фінансові потреби Динамо. Безумовно, хотілося грати на високому рівні, але маємо, що маємо.
– У 2011 році ви підписали контракт з Металістом, але за команду зіграли всього три матчі. Пригадайте цей цікавий період у вашій кар’єрі?
– Зараз не буду нікого звинувачувати, адже насамперед варто шукати причини цього у собі. Тоді Металіст з Мироном Маркевичем робив ставку на досвідчених гравців, а також на легіонерів. Не всім тренерам подобається, коли футболіст з ними сперечається. Просто не знайшли спільну мову з Мироном Богдановичем. Вважаю, що у тих результатах Металіста навіть більше заслуги Євгена Краснікова.
– Досвід гри за чеський Богеміанс 1905 пішов вам на користь? Наскільки непросто було адаптуватися до життя у новій країні?
– Безумовно, вища ліга тоді була більш сильною за чеські змагання, адже у ті роки у нашому чемпіонаті грали справжні зірки. Щодо чеського дивізіону, то всі команди були рівними, переграти можна було будь-кого і цим турнір був і цікавим. Також відзначу атмосферу на трибунах.
Однак, мені було непросто адаптовуватися у Чехії, адже розумів, що надовго не затримуюся. Щасливим я тоді не був, отримував чимало претензій. Поїхав туди щоб отримувати ігрову практику.
– Вам довелося перейти на аматорський рівень, щоб тримати себе у тонусі?
– Коли повернувся з Чехії то розумів, що гратиму в себе вдома, нікуди їхати не хотів. Були пропозиції з Казахстану, але не було бажання. В той період дещо зменшив вимоги до себе, не працював на максимум. Розумів, що на високому рівні вже не зможу пограти, але зараз відчуваю неймовірні емоції. Дякую керівництву Діназа, тренерам та реабілітаційному центру SV Center за те, що змогли повернути мене у футбол. Я дійсно зараз щасливий і викладаюся по максимуму.
Пресслужба ПФЛ