Воротар криворізького «Кривбасу» Богдан Сарнавський відповів на питання журналіста Інтернет-сайту Футбол 24 про карʼєру, війну та можливе тренерство.

– Чи були у вас інші варіанти продовження кар’єри, окрім Кривбасу»?

– Можна говорити зараз по-різному, але чи варто обговорювати це, якщо повернувся у Кривий Ріг, не знаю. Все нормально. Я хотів повернутись у Кривбас», так воно і сталось.

– Влітку команда провела активну роботу на трансферному ринку, підписавши понад 10 новачків. Вже згуртувались, зігрались?

– Ще, звісно, у процесі, підлаштовуємось один під одного, шукаємо взаємозв’язок. Так, нова команда, багато новачків, але протягом сезону все налагодимо. Колектив у нас неймовірний.

– Влітку команду очолив Юрій Вернидуб. Наскільки відчувається його досвід у роботі, тренувальному процесі?

– Рука майстра відчувається. Все зрозуміло, все доносять дуже легко. Молодь прислуховується, досвідчені слухають. Ми розуміємо, яку команду він хоче бачити, тому стараємось досягти цього.

– Тоді чому найбільше уваги приділяє тренерський штаб?

– Сучасний футбол вимагає підготовки на фізичному, тактичному й ментальному рівнях. Щоб вигравати, потрібні усі три компоненти. На кожному з них робиться акцент. Розмовляє з нами, з командою, показує наші сильні якості, на яких ми повинні грати. Якщо психологічно ми не будемо готові, то нічого не вийде.

– У Кривбасі працюєте з Тарасом Гребенюком. Його вже, мабуть, можна вважати особливим тренером у вашій кар’єрі.

– Він дуже вимогливий, добре готує мене і решту воротарів. Зараз ми один з одним змагаємось за місце у стартовому складі. Хороший фахівець, однаково ставиться до всіх і вимагає максимальних досягнень.

-Як вам Кривий Ріг? Чи відчуваєте, що місто вже зачекалось великого футболу?

– Звісно, місто живе футболом. Торік, коли грали у Першій лізі, то приходило чимало людей. Усі вболівали, переживали, хотіли, щоб ми вийшли в УПЛ. Але зараз така ситуація, що глядачі не можуть прийти на стадіон. Нічого, криворізький фан-клуб нас ще точно побачить вживу. Ми скоро обов’язково зіграємо на повній арені у Кривому Розі.

– У дитинстві вашим кумиром був Ікер Касільяс.

– Стежив за його грою і думав: «Хочу бути схожим на нього». Хочу білі бутси, білі рукавички. Це так красиво дивиться у воротах. Хочу у майбутньому виглядати так, як він.

– Вас повномасштабне вторгнення Росії в Україну застало на зборах закордоном. Як про це дізнались?

– Ми були у Туреччині. 23 лютого до мене приїхала дружина на вихідні, зустрів її в аеропорті, заселились у готель, лягли спати. Мій найкращий друг зателефонував їй, бо я не відповідав. Думаю собі: о, це точно поганий знак. Підняв слухавку і так дізнався, що почалась повномасштабна війна.

– Який момент війни вам найбільше запам’ятався?

– Стільки всього поганого сталось з нашими людьми… «Азовсталь», те, що відбувається з Маріуполем, з Харковом, під Києвом. Все максимально трагічні емоції викликає, сум. Нічого, мабуть, не виділяв би. Хіба що наші ЗСУ, які щодня борються, б’ють їх.

– Це якраз те, що ми всі будемо розповідати своїм дітям.

– Живемо в історичний час, тому наші захисники – справжні молодці. Схиляю коліно перед ними, вони просто найкращі.

– Трохи філософське запитання. Що вам дала ця війна? Можливо, переосмислення чогось, нові можливості тощо?

– Мабуть, нічого не дала. Лише негативні емоції у сторону наших «братів», як вони себе називають. Думаю, що вже ніколи один одному без ненависті не зможемо дивитись в очі. Вони перейшли усі лінії. Зараз ми їх швиденько виженемо з нашої землі та й забудемо про них.

– Переглядаючи вашу кар’єру, зробив висновок, що вона не є легкою: вам завжди доводилось боротись за місце під сонцем. Чи можна сказати, що зараз ви почуваєтесь комфортно і впевнено у плані ігрової практики?

– Ви правильно підмітили, що у кожній команді я повинен був доводити свою профпридатність. У кожній грі, на кожному тренуванні. Воротар же лише один, він не може змінити позицію на полі, як решта 10 гравців, тому треба завжди показувати свій рівень, щоб тобі довіряли місце в основі. Цим і займаюсь.

– Вам грати ще чимало, але чи думали ви про тренерство по завершенні кар’єри?

– Рано думати, хочу ще мінімум 10 років пограти. Якби був тренером, то чимало знань міг би передати іншим. У Тараса Олександровича Гребенюка чимало навчився, він розповів, як повинен діяти голкіпер. У цієї позиції дуже багато нюансів, які ми виділяємо, розбираємо, тренуємо. Головний нюанс – м’яч летить у ворота, а ти повинен його зловити (усміхається).

Пресслужба ФК «Кривбас» Кривий Ріг за матеріалами Футбол 24