Новоспечений радник з футболу президента футбольного клубу “Харків” Микола Павлов дав перше інтерв’ю у новому статусі:

— Бачимо, вас емоції теж переповнюють. Спершу поділіться ними, будь ласка.

— Перш за все, я б хотів подякувати президенту клубу, його родині та партнерам за те, що вони зробили мені таку пропозицію, від якої я не зміг відмовитися. Перші дні я мало спав, так переживав, що думав: можливо, мій вік уже такий — коли за сімдесят, то треба відпочивати. Вийшло так, що дев”ять років я все одно був біля футболу. Коли я приймав це рішення, то знав, що все одно триматиму своє слово. Я сказав дев”ять років тому, що не буду займатися тренерською діяльністю. Я це слово тримав і буду його тримати, працюючи на цій посаді — радника президента футбольного клубу “Харків”.

Ще я хотів би подякувати президенту “Лівого Берега”, його оточенню, з якими я був дев”ять років. Цей проєкт, у який, мабуть, мало людей вірило, відбувся за моєї участі. Я народився на Красному Хуторі й хотів, щоб на лівому березі була команда, стадіон, дитяча академія. Багато хто в це не вірив, але ці роки довели, що я мав рацію. Мені вдалося знайти людей, які загорілися цією ціллю — створити такий клуб, а Лавренко Микола Миколайович якраз був тією людиною. Тому я хотів би всім їм подякувати за те, що ми були разом.

А тепер я прийняв рішення працювати, а не бути почесним. У мене й так достатньо почесних нагород: почесний президент Всеукраїнського об”єднання тренерів, почесний тренер “Лівого Берега”, почесний член виконкому. Тому ще раз повторюю: я не очікував, що ми так швидко, розмовляючи з президентом, молодою людиною, домовимося про мою роботу в цьому клубі. Мені дуже приємно. Це велика повага до мене за ці роки, і я ще хочу побути з молоддю. Хочу їм щось передати, щось розповісти, але це стосуватиметься не тактики чи техніки. Думаю, це більше про виховання молодих людей, щоб вони займалися улюбленою справою й досягали результату.

Ще мене підкупила амбітність цього керівника — нашого Богдана Володимировича. Я впевнений, що з такою наполегливістю, з якою він мене переконував, ми разом зможемо переконати наших хлопців боротися не лише за верх таблиці, а й за Європу. Я бачу велику перспективу в тренерському штабі та футболістах. Знаю, що буде ще підсилення, тому з великою радістю погоджуюся на це запрошення.

— Ми знаємо вас як людину, яка повністю занурюється в процес. Якими ви бачите свої перші кроки в клубі?

— Я спочатку хотів узяти на себе менше обов”язків і лише в одному досяг із ним взаєморозуміння. Я сказав, що якщо у вас із головним тренером буде якесь непорозуміння, то я не буду на вашому боці — я буду на боці тренера. Тому що я знаю цю професію, і навіть якщо в тренера щось не виходитиме, я знайду риси, які треба підсвітити й дати шанс.

Також ми домовилися, що я не буду сидіти на лавці. А щодо того, як ми працюватимемо і які будуть мої обов”язки, я зможу сказати лише після особистої розмови з Младеном Бартуловичем. Наша зустріч запланована на 22 червня. Коли він приїде з відпустки, ми поговоримо й домовимося, що саме я робитиму. Я хочу робити те, що буде потрібно головному тренеру. Для цього мені треба побути з командою хоча б трохи. Думаю, на зборах, куди команда поїде за кілька тижнів, ми вже зможемо конкретніше визначити співпрацю.

— Ви завжди були тренером, який особливо зважає на людські якості футболістів. Можливо, з кимось із нинішнього складу ви знайомі, підтримуєте зв”язок?

— А Чижов? Ми ж із ним працювали. Він ще нещодавно був футболістом, а вже став тренером. Знаю, що у вас будуть зміни в U21 — там теж буде мій вихованець.

— Це з вашої подачі?

— Ні, це було до мене. Але ми колись розмовляли зі спортивним директором, і я дав свою характеристику. Це було, мабуть, рік тому. Коли я працював, мене дуже поважали керівники. Мій прихід до “Харкова” — лише другий випадок у моїй кар”єрі, коли я працюю з керівниками, молодшими за мене. Зазвичай це була стара гвардія — Бойко та інші.

— Це мотивує?

— І з ними було важко. Але приклад “Ворскли” показує, що співпраця з молодими керівниками дає результат. Я дуже хочу, щоб “Харків” досяг результатів, яких раніше не було.

— Які цілі на найближче майбутнє ви ставите перед собою, вже працюючи в футбольному клубі “Харків”?

— Я ставав чемпіоном і як футболіст, і як тренер. У мене є всі нагороди. Хочу, щоб це було й у Харкові. Хочу на цій посаді — радника президента — здобути медаль найвищого ґатунку. А це тільки золото. Така мрія має бути у всіх.

— Медалі вже з першого сезону роботи?

— А як же! Ці люди вже тут. Якщо не вийде — будемо знати чому. Але чому не ставити максимальні цілі? Є приклади: “ЛНЗ”, “Полісся”. І я не бачу, щоб “Харків” чимось їм поступався — підбором гравців, тренерським штабом чи молодим, амбіційним президентом, який цим і підкупає.