18-річний воротар “Карпат” Назар Домчак розповідає про перебіг іспанських зборів, ділиться успіхами у навчанні, пригадує перші підказки Кожанову та Чачуа і зізнається чи властива йому зіркова хвороба.
– Назаре, привіт. Ми перетнули екватор зборів. Як оціниш цей період та як себе почуваєш?
– Позаду вже значна частина зборів. Невдовзі виходитимемо на фінішну пряму. Вважаю, що ми продуктивно попрацювали. Тільки на початку я вилетів на три дні через ушкодження. Зараз готуємося у посиленому режимі.
– На інтерв’ю ти прийшов після свого заняття. Розкажи, будь ласка, що в тебе зараз був за урок?
– Іспанська мова. Порадився з тренерами та вирішив, що варто взятися за вивчення. Потрібно розвиватися, адже ти не живеш лише футболом. Треба розвиватися, вчити мови. Сьогодні я мав тільки другий урок, але мені дуже подобається. Вчителька дивувалася, що мені все легко вдається. Також вивчаю англійську.
– Коли ми їхали в автобусі на матч проти “Оденсе”, ти читав книжку. Чи часто знаходиш час для читання?
– Я стараюся читати, адже це дуже важливо. Книжки збільшують словниковий запас. Я читав книжку “Запасний. Мемуари принца Гаррі”. Тільки розпочав її читати, але можу сказати, що вона доволі цікава.
– Хто ще з партнерів у “Карпатах” любить почитати?
– Знаю, що Денис Мірошніченко дуже багато читає. Коли я з ним їздив на базу, то він багато розповідав про це і я був здивований, коли він все встигає читати. Хто ще читає? Олег Федор.
– Через футбольну кар’єру, яка у тебе почалась доволі рано, ти трохи пропустив навчання у школі. Розкажи, будь ласка, особливо про 11-й клас, про відповідальний період для будь-якого абітурієнта. Як для тебе минув цей рік?
– У футболі було все продуктивно. Коли мав час, то відвідував школу. Мене мама запитувала, як я складу вступні іспити. Я казав: “Мамо, все спокійно”. Вона нервувала трошки, казала, щоб я ходив на додаткові заняття. Я кажу: “Ніі, я не встигаю, у мене тренування”. Вже коли склав тест, то мама мені казала: “А, ти знав, що все буде добре”.
– Ти готувався до НМТ без репетиторів?
– Так.
– Який предмет твій улюблений?
– Найбільше я не любив біологію. Це такий предмет – якщо пропустиш два-три уроки, буде важко наздогнати. Однак саме з біології я набрав найбільше балів. Моя класна керівничка викладала українську мову, дуже хороша вчителька. Подобались українська мова та англійська.
– У матчі проти “Оденсе” ти пропустив три м’ячі. Усім було складно через вітер, але воротарям, напевно, найскладніше. Чи вперше ти грав у таких умовах?
– З таким вітром, гадаю, так. Не пригадую, щоб було гірше. Пропустив, отримую досвід, не вважаю, що це критично, адже це контрольні матчі. Зайдемо в тренувальний цикл чемпіонату, там буде краще.
– Другий гол Ансі Сухонена здалеку. Ти бачив, що суперник здалеку збирався пробивати по воротах?
– У той момент у мене була висока позиція. Ми втратили м’яч, я бачив, що у зону вбігає гравець і думав, що піде проникна передача і я страхуватиму. Суперник просто вдарив по воротах. Я не очікував цього. Він молодець, що це побачив.
– Як тобі працюється з Богданом Шустом і Юрієм Шевчуком?
– Вони підходять один одному, у них хороший дует. Все супер, я з ними постійно на зв’язку. Моя мама вже жартує, що тренери мені стали ближчими, ніж батьки. Адже я з ними на зв’язку, завжди пишу, телефоную. Також з тренером Академії Тарасом Павлішем. Я можу до нього у будь-який момент зателефонувати, попросити поради, він мені підкаже.
– Ти зберігаєш зв’язок зі своїм першим тренером – людиною, яка тобі найбільше допомогла у твоїй кар’єрі.
– Так, тому що це буде некрасиво. Тренер, який тебе п’ять років виховував і зараз про нього забути. Це негарно.
– Чи бував ти в цьому сезоні на матчах дитячої команди твоїх тренерів Павліша та Родіна в Національній Лізі Майбутнього? Чи відвідував тренування?
– На матчах ще не був, оскільки в нас співпадає календар поєдинків. На тренування приїжджаю. Воротарям рукавиці завожу, тренерам екіпірування. Стараюсь приїжджати, коли є час.
– У тебе є два старші напарники: Андрій Кліщук і Роман Мисак. Чи відчуваєш ти значну різницю у віці та чи дають вони тобі підказки?
– Я слухаю кожну пораду, підказку. Адже вони від мене майже вдвічі старші. На полі не відчуваю, тому що там всі рівні. Нехай тобі, як Артему Демківу 16 років чи ти Роман Мисак, якому 34 роки. Якщо ти будеш думати про вік, то буде важко.
– Тренери воротарів вимагають від воротарів, щоб ви на полі постійно підказували партнерам. Чи не було в тебе певного бар’єру, що ти маєш підказувати, керувати значно старшими гравцями?
– Наскільки я пам’ятаю, то ще з дитинства старався підказувати, ще з Академії. Пригадую, як ще у дев’ятому чи десятому класі прийшов на тренування з першою командою і тоді тренером ще був Андрій Тлумак. Тоді за “Карпати” грали Денис Кожанов, Амбросій Чачуа. Як їм щось говорити? А згодом я зрозумів – якщо ти будеш їм підказувати, ними командувати, то тобі буде легше. Адже ти можеш знівелювати небезпеку біля своїх воріт, підказавши партнерам.
– Твоє рідне місто Стрий. Що тебе пов’язує зараз із ним і як часто ти там буваєш?
– Батьки. Також там навчається моя дівчина. Мені не важко з бази сісти в автомобіль і через 50 хвилин ти вже в Стрию. Крім цього, там проживає моя сестра з чоловіком і дитиною, моїм похресником. Якщо захочу, то можу туди будь-коли приїхати.
– Скільки років тобі було, коли ти поїхав зі Стрия та став самостійним у Львові?
– Це був кінець шостого класу, я вже переходив у сьомий клас.
– Наскільки складно тобі було адаптуватися? Чи сумував ти за домом і чи міцним був твій зв’язок з батьками?
– Не пам’ятаю, чи сумував. Я не такий, що проситимуся додому. Я вже звик, що з дитинства треба себе навчати. Адже футболісти такі, що сьогодні ти тут, а завтра можеш переїхати в іншу країну, треба адаптовуватися. І не буде завжди з тобою батьків, ти не будеш у теплій ванні. Потрібно виходити за межі комфорту і ти будеш прогресувати. Ще у сьомому класі батьки мені казали, що, можливо, не потрібно, краще наступного року. Мама не хотіла дуже відпускати, але я сказав “Ні”. Я пам’ятаю, що тоді перегляд в Академію припадав на якесь свято і мама йшла до церкви. І я казав: “Якщо не поїдете, то я сам це зроблю”. Ми поїхали на перегляд, я одразу вступив. Ще під час першого етапу відбору мені сказали, що мене зараховують. Однак запитали, чи не поїду я в інші команди на перегляд. Я вагався, але відповів, що ми залишаємось. Мені тоді дуже сподобався тренер воротарів Станіслав Долуденко, який зараз захищає нашу країну. Так розпочалась моя кар’єра в “Карпатах”.
– Чому ти вирішив стати саме воротарем?
– Коли я прийшов на футбол, то не одразу став воротарем, а грав на всіх позиціях. Згодом тренер сказав мені, що варто спробувати зіграти на цій позиції. З того моменту розпочалась моя незабутня кар’єра (усміхається).
– Чи був у тебе кумир, з якого ти брав приклад?
– Такого одного гравця не було. Я вважаю, що краще мати три-чотири зразки, але з кожного брати кілька хороших рис і вдосконалюватися.
– На якій позиції ти грав у полі?
– Я грав на всіх позиціях. Розпочав нападником, а завершив у воротах.
– Твій дебют в УПЛ відбувся в матчі проти “Полісся”. За скільки днів до гри ти знав про те, що це буде твоя дебютна гра в основній команді “Карпат”?
– Точно знав за день до матчу. А сподівався, вірив ще, напевно, коли ми грали проти “Лестера” влітку на зборах. Вже тоді в мене були думки, що це може трапитися.
– Як ти провів ніч на клубній базі в Бартатові перед дебютом?
– Я дуже довго не міг заснути, тому що був адреналін. Думки, що це щось нове, емоції, як це все мине. Втім усе-таки заснув. Дуже сильного хвилювання не було, але були нові відчуття: стадіон, люди, УПЛ – я до цього прагнув з самого дитинства. Пам’ятаю, що я колись казав, що моя ціль – дебютувати в Прем’єр-Лізі. Для мене це було “вау”, адже моя перша мрія збулась. Тепер є стимул працювати більше і ставати кращим.
– Початок матчу був невдалим. “Карпати” пропустили, однак після перегляду VAR скасували цей гол. Чи пам’ятаєш ти цей епізод?
– Я пам’ятаю цей момент. Не пригадую, від кого з наших гравців м’яч вилітав на кутовий, а я хотів його зберегти в грі. Однак не вдалося. Добре, що склалося все так, що цей гол скасували. Втім на мене цей епізод жодним чином не вплинув. Не помиляється той, хто не працює. Я про це забув і продовжив грати.
– Наприкінці поєдинку призначили пенальті у твої ворота. Тобі протистояв Олександр Філіппов, дуже досвідчений футболіст. Як ти взагалі ставишся до пенальті та чи вважаєш це своєю чеснотою?
– Сильною якістю… Важко це сказати. Адже пенальті – це ментальна битва. Хто більш стабільний, той і виграє цю дуель.
– Коли ти відбив пенальті, то навіть встиг підтримати Філіппова та відбити йому “п’ять”. Пам’ятаєш цей момент?
– Якщо чесно, то пам’ятаю це дуже так примарно. Тому що було багато емоцій. Зараз, коли мені потрапляється це відео, я вже не пам’ятаю цього. Дивлюся наче вперше.
– “Карпати” програли цей матч, було багато критики. Напевно, ти один з небагатьох, хто зібрав хорошу пресу. Чи читаєш ти взагалі коментарі та чи впливають компліменти на тебе в контексті зіркової хвороби?
– Стараюсь не читати. Ми є публічними особами. Коли все добре – ти на коні, а якщо зіграв погано, то відразу все перевертають на 180 градусів. Зіркової хвороби, вважаю, у мене немає. Адже це неправильно. Тому що люди тебе підтримують, а ти будеш щось показувати: що не хочеш зробити фото чи щось схоже – це неправильно.
– Ти провів 13 поєдинків в рамках УПЛ. Який матч можеш виокремити?
– Думаю, що це був виїзний матч проти “ЛНЗ”. Там було дуже багато моментів, три повітряні тривоги. Мені мама телефонувала після гри і питала, чи ми там грали п’ять годин. Такі реалії українського футболу – можеш почати грати в обід, а завершиш ввечері.
– Як на тебе впливають паузи під час повітряних тривог?
– Я думаю, що я не піддаюсь хвилюванню. Починається гра, я миттєво про все забуваю. Тільки м’яч і гравці. Я стараюсь ніяк не реагувати на це, такі реалії. Просто якщо вибиватися через кожну повітряну тривогу, то треба кожного разу збиратись. А так – почав грати, поки не свисне арбітр про завершення матчу, то концентрація на найвищому рівні. Пам’ятаю, що вже наприкінці поєдинку було важко сконцентруватися, адже у компенсований арбітром час знову пролунала повітряна тривога, а нам залишалось дограти кілька хвилин. Я розумів, що коли ми повернемось на поле, ці три хвилини здаватимуться нам вічністю. “ЛНЗ” піде вперед, пан або пропав.
– Про що ти мрієш зараз?
– Мої мрії дуже високі та амбітні. Зараз я хочу добре грати та здобувати позитивний результат з “Карпатами”.