Легенда журналістики Валентин Щербачов підбив підсумки 2025 року у спорті для України.

– Як ви оцінюєте сучасний стан спортивної журналістики?

– Знаєте, вона поступово спустошується через те, що у нас не має такого жанру, як нарис. Головне завдання якого не просто повідомляти про подію, а передати атмосферу, свою думку про характери людей, емоції, обставини. На жаль, такого зараз нема ні в електронних ЗМІ, ні на телебаченні. І на це дуже гірко дивитися. Але в спортивній журналістиці у нас все ж таки є талановита молодь.

Я в цьому переконався, адже сам займаюся їхнім вихованням і багато чого вчуся у своїх учнів. Перспективи є: моїх учнів багато ще на фронті, деякі повернулися вже скаліченими. Саме на них я роблю ставку. Але, на жаль, у нас є журналісти, які сідають за комп’ютер, беруть цигарку, каву, знімають інформацію і починають писати не розуміючи специфіки спорту. Спробуй сам у цій дисципліні хоча б на дворовому рівні щось зробити – і тільки тоді оцінюй інших. На жаль, така практика все ще панує в деяких наших виданнях.

– Чи втрачає професія спортивного коментатора свою актуальність?

– Чесно кажучи, професія спортивного коментатора потихеньку вмирає. Я іноді коментую, за замовленням, але сам для душі люблю, коли є картинка з титрами та інтершумом. Я дивлюся і відчуваю себе всередині події, і жоден голос мені при цьому не заважає. Це може здатися незвичним для пересічного громадянина, але за цим майбутнє.

Не кожна людина може дозволити собі дві години дивитися футбол – у всіх купа справ. Замість цього ти береш телефон, подивився якийсь фрагмент, потім кінцівку. Професія коментатора залишатиметься потрібною ще десятиріччя, але колеги повинні розуміти, що це не назавжди, і в журналістиці треба вміти все, а не лише сідати до мікрофона. Це важко, непросто, але у нашій професії є дуже багато можливостей для розвитку.

– Коли є час, який футбол ви дивитеся? Чи є чемпіонат або команда , які вам особливо симпатичні?

– Люблю дивитися англійський та іспанський футбол. Цікавить також німецький чемпіонат. Стежив і продовжую стежити за збірною Аргентини. Але, незважаючи на те, що говорять про низький рівень нашого чемпіонату, мене хвилює те, що робиться у нас. За своїм життєвим досвідом я знаю, що потрібно запастися терпінням. Думаю, років через п’ять ситуація покращиться, і український футбол підніметься з рівня середняків на якісно вищий.

– Ваші плани та мрії на 2026 рік?

– По-перше, хочеться, щоб наша київська команда з ампфутболу стартувала у чемпіонаті, щоб змагання сімей учасників бойових дій стали більш масовими і включали як тих, хто повернувся з війни, так і сім’ї безвісті зниклих воїнів. Це діти, дружини, яких ми дуже демократично вводимо у спорт. Сподіваюся, що у 2026 році ми проведемо всеукраїнські фінали. І, звісно, хочу побажати успіхів нашим спортсменам на зимових Олімпійських іграх в Італії – у нас є реальні шанси здобути там медалі.