Нападник Вікторії Руслан Паламар поділився із клубною пресслужбою спогадами з дитинства, розповів про свій шлях у футболі та особисті принципи.

– Займатися футболом мене надихнув тато, – зізнається форвард. – Він із чотирьох років водив мене в парк набивати м’яч, а потім відвів у секцію. На подвір’ї теж весь час грали з друзями. Так футбол і став частиною мого життя.

– Чи були переломні моменти у кар’єрі?

– Мені пощастило в кар’єрі, важких травм вдалося уникнути. Тому складно відповісти на ваше питання.

– Ви пограли у низці одеських клубів, у Миколаєві, Гірнику-Спорті, Ниві з Бузової і в інших клубах. Де було найважче адаптуватися?

– Здебільшого з цим проблем не було. У командах з більшістю футболістів був знайомий, тому особливо ніде важкої адаптації не було.

– Який тренер найбільше вплинув на ваше становлення?

– Якщо чесно, то найбільше – тренери з дитячої школи, які закладали основу: техніку, мислення. Але виділити одного не можу — кожен дав щось важливе.

– Трьома словами опиши себе як футболіста?

– Спокійний, впевнений, технічний.

– Чим займаєшся у вільний час?

– Проводжу час зі своєю другою половинкою: гуляємо, можемо сходити у кав’ярню. Іноді граю в більярд, але зараз рідко. Свого часу мене запрошували грати в настільний теніс на високому рівні, але залишаюся вірним футболові.

– Чому саме Вікторія?

– В команду мені допоміг потрапити тренер, з яким я працював до Вікторії. Це Ігор Жабченко. А так, я знайомий з багатьма футбольними людьми, всі дуже добре відгукувалися про цю команду, говорили про стабільність і майбутнє у клубу. Так і вийшло, що я потрапив до Вікторії.

– Чи можеш ти порівняти атмосферу у Вікторії в різні часи? Чи змінилась вона?

– Думаю, атмосфера на тому рівні, що й була. Через останні погані результати настрій не найкращий. Але ми стараємось один одного підтримувати, не сумувати. Атмосфера звичайна як в будь-якій команді

– З ким із гравців найкраща взаємодія на полі?

– Виділю Данила Книша. Ми з ним до Вікторії вже грали в одній команді. То ж розуміємо один одного як на футбольному полі, так і за його межами.

– Чому граєш під восьмим номером?

– Він просто був вільним.

– Якби не вісімка, який би обрав номер?

– Подобається №22, під яким я довгий час виступав у Жемчужині. Але взагалі ж не номер грає у футбол. Для мене він особливого значення не має.

– Яким був найпам’ятніший матч у футболці Вікторії?

– Кубкова гра з ЛНЗ минулого року. Ми зрівняли рахунок на останніх хвилинах і виграли по пенальті. Дуже емоційний матч.

– Що для тебе означає бути гравцем Вікторії?

– Радий одягати футболку цього клубу, тут працюють якісні фахівці і класні люди. Хочеться допомогти керівництву досягти поставлених цілей та задач. Повторюся, для мене це важливо.

– Ким би ви стали, якби не футбол?

– Напевно, моряком. У мене морехідна освіта.

– Після завершення кар’єри хочеться залишитися у футболі?

– Так. Я все життя у футболі, і не бачу себе в іншій сфері.

– Тренером себе уявляєте?

– Так. Скоріш за все хочеться працювати із дорослими, бо з дітьми важко. Але я поки чинний гравець і дивитися так далеко не хотів би. Але у футболі хочеться залишитися.

– Яка найбільша футбольна мрія Руслана Паламаря?

– Складен питання. Найближча і реальна ціль – допомогти Вікторії вийти в УПЛ. А так мрія – грати якомога довше і без травм.

– Щоб ти хотів сказати вболівальникам Вікторії?

– Приходьте на стадіон, підтримуйте нас. Бо в першу чергу ми граємо для вас! Так, поки не все виходить, але в майбутньому будемо більше радувати вас перемогами!

Пресслужба ПФЛ за матеріалами fcviktoria.com.ua