Сенегальський центральний захисник «Динамо» Аліу Тіаре дав велике інтерв’ю клубній прес-службі.
– Це інтерв’ю записується одразу після того, як ти прийшов із заняття з української мови. Які перші враження?
– Можу сказати, що для початку все дуже добре. Зараз мені здається, що найкраще в мене виходить саме вимова слів. Фонетика мені подобається.
– Ти кажеш, що вже можеш вимовляти певні слова. Можеш навести приклади – слова чи речення, які вже завчив?
– Поки що це окремі слова чи словосполучення, але я працюю над цим. Наприклад: «Як справи?», «Дуже добре».
– Як довго тривають твої заняття й як часто вони відбуваються?
– Двічі на тиждень, тривають вони від 30 до 45 хвилин.
– А як відбувається комунікація в команді? Ти володієш французькою, але англійська не на високому розмовному рівні. Хто допомагає тобі спілкуватися?
– За той час, що я в команді, я вже почав розуміти багато слів. Не завжди можу відповісти, але під час гри майже все розумію. І в побуті також уже починаю розуміти, що мені кажуть. Відповідати поки складно, але працюю над цим.
– Чим ти займаєшся поза футболом та заняттями українською? Яке в тебе хобі?
– Зараз у нас складний графік, тому після тренувань та ігор головне – відновлення. Вільного часу небагато. Якщо з’являється вихідний чи кілька вільних годин, можу прогулятися містом.
– Давай повернемося до моменту, коли ти ще не був гравцем «Динамо». Від кого дізнався про інтерес з боку клубу та які були перші думки?
– Мені зателефонував агент та розповів про інтерес «Динамо». Проєкт одразу здався дуже цікавим, адже я знав, що «Динамо» – великий клуб з історією. Першими, з ким я поділився новиною, була моя родина. Вони були дуже раді. Я сказав, що хочу поїхати, спробувати себе й допомагати клубу здобувати трофеї.
– Україна перебуває у стані війни, і багато легіонерів відмовляються їхати. Чому це не злякало тебе?
– Коли я приїхав до Києва, насправді складно було сказати, що тут війна, бо в місті досить спокійно та безпечно. Чемпіонат триває, клуби грають. Я подумав: чому маю втрачати такий шанс?
– Які були твої перші враження від Києва?
– Дуже гарне місто. Воно сподобалося мені з першого погляду.
– Ти казав, що прогулюєшся Києвом. Де вболівальники можуть тебе зустріти? Чи маєш улюблені місця?
– Поки що ні. Я прогулювався лише кілька разів й ще не обрав якесь улюблене місце для себе.
– Україна славиться національною кухнею. Чи куштував уже щось традиційне?
– Поки що не було нагоди спробувати щось саме традиційно українське, але загалом їжа тут мені дуже подобається.
– Ти центральний захисник, за манерою гри дієш доволі обережно, не любиш грубих підкатів. Звідки така манера?
– Так, це мій стиль гри. Я намагаюся грати агресивно, але не грубо. Це ще з часів виступів у Сенегалі й Франції. І далі хочу прогресувати вже в чемпіонаті України.
– Хто є для тебе прикладом за грою на твоїй позиції?
– Звичайно ж, це гравець національної збірної Сенегалу Каліду Кулібалі. Я люблю стежити за його грою й у чомусь хотів би бути схожим на нього.
– Ти починав у академії клубу, заснованого Патріком Вієйра. Аби потрапити туди, потрібно витримати величезний конкурс. Розкажи щось цікаве про ті часи.
– Так, щоб потрапити до команди, треба було дуже багато працювати та… добре вчитися. Якщо погано вчився, то не грав. Конкурс був серйозний, але це були їхні правила, і ми мали їх дотримуватися.
– Потім був переїзд із Сенегалу до Франції. Наскільки це було важливим поштовхом для тебе?
– Це була дуже серйозна зміна. Перший професійний контракт, нова країна, нове життя… Було складно, але я був дуже радий цьому поштовху.
– Минулого сезону ти був в оренді в «Нансі» й виграв третю лігу, потрапив до символічної збірної. Чи можеш назвати цей сезон проривним?
– Так, це був особливий сезон із багатьма емоціями. Ми виграли трофей, я потрапив у топ-11 сезону. Це дало мені багато сил та мотивації працювати далі.
– У різних ЗМІ твій зріст вказують по-різному – 197 см чи 195 см. Який правильний?
– Мій зріст – 195 см. 197 – це помилка.
– Є інформація, що «Гавр» не хотів тебе продавати, але був змушений. Також були інші клуби, зокрема з Іспанії, Туреччини, Бельгії. Чому ти обрав «Динамо»?
– Так, «Гавр» не хотів відпускати, але мав фінансові труднощі. А я спочатку й так не грав там, тож вирішив, що не можна втрачати шанс. Було кілька пропозицій, але «Динамо» запропонувало найкращий проєкт та має велику історію.
– Чи знав ти, що одним з найкращих захисників «Динамо» XXI століття був твій співвітчизник Пап Діакіте?
– Так, я про це чув.
– Чи маєш бажання перевершити його досягнення у «Динамо»?
– Звичайно. Я був би дуже радий досягти цього. Обіцяю багато працювати, щоб стати найкращим.
– Ти швидко адаптувався в Україні. Як так вийшло?
– Моя філософія проста: кар’єра не така довга, щоб витрачати час на адаптацію. Якщо я кудись приїжджаю, то відразу працюю на максимумі.
– У «Динамо» ти вже провів 11 матчів. Чи можеш виділити якийсь особливий?
– Ні. Для мене кожен матч важливий. Ми працюємо, щоб не повторювати помилок та ставати кращими.
– У матчі проти «Зорі» ти мав чудовий момент, але воротар врятував. Було прикро?
– Так, шкода. Це був перший момент, який я, можна сказати, створив сам, і він був дуже близьким до реалізації. Але воротар зіграв добре. Тож не зупиняюся й буду продовжувати працювати.
– А як щодо тренувального процесу? Наскільки він приносить задоволення?
– Це завжди концентрація й важка робота. Те, що ви бачите на полі, – це результат тренувань. Як тренуєшся, так і граєш.
– У «Динамо» багато талановитої молоді. Хто, на твою думку, зміг би грати у французькій Лізі 1?
– Я не можу виокремити когось одного. На мою думку, будь-який гравець «Динамо» зміг би скласти конкуренцію у Франції.
– Що для тебе означає перебування в «Динамо»? Це клуб надовго чи трамплін для повернення до Франції?
– Ніхто не знає майбутнього. У мене контракт із «Динамо», я тут працюю та хочу прогресувати. А далі побачимо.
– Це твоє перше велике інтерв’ю для клубу. Що хочеш сказати вболівальникам?
– Дуже дякую всім за підтримку. Ми її відчуваємо – вона дає нам сили й наснаги. Чемпіонат ще триває, тому, будь-ласка, підтримуйте нас і надалі. А ми зробимо максимум з нашої сторони.