Ексфутболіст “Шахтаря” Олександр Сопко висловився про останні невдалі матчі збірної України у відборі ЧС-2026.
— Багато критики обрушилося на збірну після вересневих матчів, особливо після гри з Азербайджаном. Чого команді не вистачає? Сергій Ребров керує національною командою вже понад два роки. Начебто він як їздить на внутрішні ігри, постійно щось собі позначає, проте немає ні гри, ні результату. У чому річ?
— Перше, найпростіше — рівень нашого чемпіонату дуже сильно впав. І нам здається, що ми ще в тих нульових, у ті роки, коли ми не мали 5−6 команд у Єврокубках. Начебто це не так, і ті часи давно пішли, але якщо ми не можемо обіграти посередні команди з Кіпру, Ізраїлю, пролітаємо з греками, то як не крути, це говорить про те, що ми там. Тому рівень футболістів також упав.
Журналісти, медіа — ми за звичкою звеличуємо наших футболістів. Говоримо, як вони можуть. Мовляв, це за кордоном, це зірки. Однак вони стоять на місці та, на жаль, не дотягують до наших бажань. Винятком ще можна назвати Забарного, а далі — Циганков не грає, Мудрик дискваліфікований, якби вони були при справах, то у нас з’явилися б шанси грати більш ефективно, результативно в атаці.
Ми бідні на атакуючій стадії. Ми не маємо форвардів, які можуть, як Мбаппе, вирішити ситуацію. Вибудовувати гру з готовими, сильними футболістами тренеру набагато простіше.
Ребров намагається працювати за клубною схемою. Він хороший клубний тренер, що вже довів, і з цим не треба сперечатися. Для того, щоб вибудовувати свою гру, йому треба перебувати з командою в режимі 24/7, і тоді можливо трохи гру розвивати. Тренер збірної — це зовсім інша професія. Насамперед це мотиватор, людина, яка може струсити, запалити, посварити, якщо треба, прийняти кардинальні рішення — когось із команди прибрати, когось взяти і таке інше. В даному аспекті це не найсильніші якості Реброва. Тренеру збірної потрібний результат сьогодні, а дуже часто це дає саме мотивація. Гравці повинні виходити не боягузливими, а вбиватись на полі, не боятися.
— Чи сказане означає, що Ребров вже нічого не може дати збірній і потрібні кардинальні зміни?
— Назвіть мені тренера з України, який прийде, поставить гру, струсить команду. Половина футболістів грає за кордоном, вони звикли вже до іншого ставлення, інших вимог і так далі. Це вже не ті футболісти, які дивляться закоханими очима на тренера та щасливі лише від того, що на них футболка збірної. Вони — особистості, які вже відбулися у футболі, зі своїми поглядами, до них теж потрібен підхід. Футбол та футболісти — вони не такі примітивні, як здається. Мовляв, вийде тренер, шашкою помахає, когось посварить, а комусь дасть, як за легендою Гаттузо, ляпас у роздягальні — і все, одразу піде гра.
На першому місці все одно залишається майстерність, якої нашим гравцям відверто не вистачає. Гра з Францією — яскрава тому ілюстрація. Обережна гра на своїй половині у першому таймі, боягузливий, компактний, оборонний футбол без нав’язування єдиноборств. Коли після перерви отримали, мабуть, команду — грайте вище, не бійтеся, нав’язуйте боротьбу — була зовсім інша картина. Але для цього знадобилася серйозна розмова у перерві.
Також наша біда — відсутність уміння грати один в один, відбирати правильно — це все дуже збіднює тактичні схеми. Важко грати, коли двоє пресингують, а третій посідає напівпозицію. Щоб цьому навчитися, потрібна клубна робота. Тоді Ребров має зібрати збірну та тренувати сім днів по два тренування на день. Або у клубах треба так грати. Але, повторюсь, наш чемпіонат не для цього.
Также наша беда — отсутствие умения играть один в один, отбирать правильно — это все очень обедняет тактические схемы. Трудно играть, когда двое прессингуют, а третий занимает полупозицию. Чтобы этому научиться, нужна клубная работа. Тогда Ребров должен собрать сборную и тренировать семь дней по две тренировки в день. Или в клубах надо так играть. Но, повторюсь, наш чемпионат не для этого.