В умовах війни столичний клуб вивіз у безпечні місця та організував якісну підготовку більш ніж 90% власних гравців.
– На початку року ми встигли провести кілька закордонних зборів, але повномасштабне вторгнення Росії на українську територію застало всі наші команди на батьківщині. Лише хлопчики 2008 року народження перебували у Львові, всі інші – в Києві, – розповідає Іщенко. – Уже в перший день війни, зранку, попередньо узгодивши це питання з Ігорем Суркісом, я попросив батьків забрати дітей додому. Треба було подбати про безпеку вихованців, але рішення щодо способу і місця їх евакуації на той момент ми не мали – занадто хиткою та непрогнозованою виглядала ситуація. На розробку планів, уточнення всіх деталей пішло кілька днів, і зрештою було вирішено переправити футболістів до Польщі та Угорщини.
– Із приймаючими сторонами домовились швидко?
– Справа в тому, що ми давно підтримаємо дружні контакти з академіями місцевих клубів. Ще за кілька тижнів до початку війни, коли ми приїжджали до Польщі з командами U-15 і U-17, представники краківської «Вісли» та «Гурніка» із Забже запевняли: якщо щось станеться – ми на вас чекаємо. Розмови про можливий напад РФ ширилися вже тоді…
Те ж стосується угорських клубів – «Академії Пушкаша» та «Кішварди». Остання є основним інвестором мукачівського «Мункача», президент якого – Золтан Сільваш – набрав мене, як тільки-но все почалося. Каже, присилайте дітей – вже потім вирішимо, де саме їх розмістити.
Напрямок руху був визначений, але сама операція з переїзду виявилася вкрай складною та нервовою. Перепони виникали ледь не на кожному кроці. Наприклад, в останній момент нам поставили умову: хлопці, що залишають Україну, повинні мати дозвіл на це від обох батьків. Оформити ж відповідні документи було нереально, адже нотаріальні контори тоді взагалі не працювали. Лише завдяки втручанню наших керівників, підключенню фахівців з прикордонної служби, національної федерації вдалося розрулити ситуацію.
Увесь цей процес зайняв не один день. Зрештою до «Академії Пушкаша» були прикріплені команди гравців 2005 (U-17) і 2006 (U-16) років народження, до «Кішварди» – 2007-го (U-15) і 2008-го (U-14). 13-річні доєдналися до академії празької «Спарти», а 12-річні – до польської «Вісли».
– Яким чином була спланована підготовка динамівців?
– Від господарів ми отримали тверді запевнення в тому, що процес включатиме не тільки тренування, але й регулярні спаринги. Разом з керівниками нашого клубу ми тримали руку на пульсі, перебуваючи в постійному контакті з колегами. До Угорщини, наприклад, переправили власний транспорт, аби вирішити певні логістичні питання, які виникли у старшої групи, закрили низку інших проблемних моментів – потихеньку справи налагоджувалися.
Так вже сталося, що жахливі події в Україні несподівано дозволили нашим вихованцям провести цілу низку якісних матчів проти сильних суперників, взяти участь у кількох представницьких турнірах – в Австрії, Румунії, Італії, Іспанії, Нідерландах, Португалії.
Чого варті, наприклад, ігри змагань Suzuki Cup у Будапешті, в яких місяць тому грала команда 17-річних під орудою Сергія Кузнецова – відомого за виступами у складі кількох українських клубів фахівця, який має угорський паспорт. «Динамо» зустрічалося з бразильським «Фламенго» (1:1), місцевим чемпіоном «Гонведом» (1:0), португальським «Спортінгом» (3:2)! Нам не вдався лише фінал – проти мадридського «Реала» (0:4). Тренер тоді не став ризикувати, відмовився від ротації, і юнаки просто не витягнули четвертий матч. Але все одно цей досвід – неоціненний!
– Чи задоволені ви якістю тренувань – у тих таки Польщі, Угорщині, Чехії?
– Тут взагалі – жодних зауважень. Скажімо, я був приємно здивований рівнем організації та насиченістю занять у Будапешті та Кішварді. У кожному беруть участь не менше п’яти фахівців, задіяна велика кількість допоміжних засобів. Методика, перегляд відео, аналіз – все за найкращими зразками. Більше того, деякі професіональні аспекти ми самі обов’язково візьмемо на озброєння.
– Як діти переносять тривалу розлуку з батьківщиною та рідними?
– Всюди, куди б не приїжджали наші команди, їм висловлюють щиру підтримку, намагаються допомогти з усіма організаційними нюансами – звісно таке турботливе ставлення з боку господарів сприяє кращій адаптації в незвичних умовах. Щодо самих хлопців, то вони, відчуваючи ситуацію, стають більш самостійними і дорослішають прямо на очах. Достатньо сказати, що батьків, які відвідують своїх дітей, ті просять селитися в інших готелях – не псувати, так би мовити, колективну ауру (посміхається).
– Чи виникали питання щодо налагодження навчального процесу?
– Хіба що – до нас самих. Організатори створили всі належні умови для проведення навчання, забезпечили україномовними викладачами, проте більшість хлопців ставилася до цього, м’яко кажучи, несерйозно. Нічого. Ми вже провели кілька командних зборів, ситуація потихеньку покращується. А у вересні, коли почнеться новий навчальний рік, гадаю, жодних складнощів не буде.
– Чув, обговорювалося питання щодо участі «Динамо» в юнацькому чемпіонаті Угорщини.
– Були такі розмови, але швидко вщухли. Адже за регламентом хлопці мали б тоді отримати статус біженців – без права повернення додому протягом трьох років. Пропонували нам також розбити динамівські команди на кілька груп і заявити за різні місцеві клуби. Такий варіант не підійшов ані нам, ані батькам.
– Наступного сезону команда 2005 року народження вже від орудою Ігоря Костюка виступатиме в юнацькій національній першості та, можливо, в Юнацькій лізі УЄФА. Наскільки щільно тренер контролював підготовку своїм майбутніх підопічних навесні?
– Достатньо щільно. Ігор їздив до Угорщини, спостерігав за тренуваннями, спілкувався з футболістами. Він працює виважено і послідовно, результати його вихованців у Європі говорять самі за себе. Не помилюся, якщо скажу, що незабаром Костюк зробить черговий крок нагору в тренерській ієрархії.
– Уже наприкінці липня динамівці перебазуються до Німеччини. Про які вікові категорії йде мова?
– Про 2007-й, 2008-й і 2009-й роки народження. 2010-й залишиться в Польщі – тренер молодшої групи Сергій Бондар запевняє, що в Кракові їх все влаштовує. У Німеччині динамівці мешкатимуть неподалік від Франкфурта-на-Майні, де для нас створюють всі умови для роботи і проживання. Уже існують попередні домовленості про сумісні тренування з місцевим «Айнтрахтом», спаринги з «Хоффенхаймом», «Штутгартом», «Франкфуртом».
– Напевне, домовляючись із господарями, ви обговорювали і строки свого перебування в новому таборі.
– Поки уклали угоду на два місяці з можливістю її пролонгації до кінця жовтня. Навіть обговорили варіант з нашою затримкою у Франкфурті до кінця року – на жаль, і цього також виключати не можна…
– Яка доля чекає на динамівців 2006 року народження? До Німеччини, як я зрозумів, вони не їдуть.
– Ми заявляємо цей колектив у першість України U-19 – відповідне питання майже вирішене. Виступатиме він під брендом луганської «Зорі» та базуватиметься у Закарпатті, де є вся необхідна футбольна інфраструктура. Нинішні умови змушують іти на нестандартні ходи, але головне, щоб вони сприяли загальним інтересам.
– Забезпечуючи підготовку вже сформованих юнацьких команд за кордоном, «Динамо» ще у травні відновило роботу своєї ДЮФШ – на базах в Конча-Заспі та Нивках. Як вам новий набір?
– Завжди хочеться кращого, адже ми – максималісти. Як би там не було, наразі сформовані чотири вікові групи – з хлопців, народжених у період з 2007 по 2014 роки. До «Динамо» потрапили і учні з інших київських команд, які зараз не проводять тренувань, і діти, що приїхали з тимчасово окупованих територій. За час, що минув, клуб встиг провести кілька змагань, турнір-фестиваль для воротарів. Перспективні хлопці є. Упевнений, у Німеччині нам буде ким підсили вже існуючі команди.
– Невдовзі після початку війни ви зустрічалися з представниками УАФ у Мукачеві. Які питання підіймали?
– Ми говорили про перспективи українського юнацького футболу. Вже тоді було зрозуміло, що завершити сезон-2021/22 у звичному форматі ДЮФЛ не зможе, але мене цікавили не тільки клубні питання. Зокрема, я привернув увагу колег до нашої збірної, що її мають скласти футболісти 2006 року народження. Адже команди, якій вже у жовтні належить розпочинати єврокваліфікацію в Боснії і Герцеговині, досі не існує! Тренерський штаб – і той не призначений.
Я не можу стояти осторонь, тим більше, що саме «Динамо», чемпіон-2021, об’єктивно має стати базовим клубом для цієї збірної. Наші хлопці перебувають у тонусі, грають з гідними суперниками, і я готовий в цьому сенсі допомагати чим зможу. Звісно, в тих таки «Шахтарі», «Металісті», «Дніпрі-1» також є кваліфіковані виконавці. Треба тільки визначитися з тренером, відібрати кандидатів, організувати спільний збір – в Мукачеві, наприклад, нас готові прийняти в будь-який момент. Поки якоїсь конкретної відповіді від УАФ я не дочекався, то ж наступного тижня знову ініціюватиму розгляд цього питання.
– Повертаючись до теми ДЮФЛ, чи можна окреслити її перспективи на наступний сезон?
– Багато що залежатиме від рівня фінансування. Не виключаю, ДЮФЛ буде проводитися в повному обсязі, але поки мова йде лише про відновлення двох турнірів – у вікових категоріях до 17 і 19 років.
– Чи існує ймовірність, що прогалини в ігровій та тренувальній підготовці нинішньої молоді можуть в перспективі загнати наш футбол у яму?
– Безперечно! Саме тому ми й робимо все, аби зменшити вплив війни на нашу галузь, саме тому й рятуємо генофонд українського футболу. Проте ситуація в країні все одно дуже і дуже тривожна. Не без допомоги агентів іноземні клуби намагаються зібрати вершки з нашого футбольного господарства. Власне, я знав, що так буде, і «Динамо» з перших днів російського вторгнення стало на захист своїх вихованців, намагаючись зберегти їх для вітчизняного спорту. Якби не рішучі дії Ігоря та Григорія Суркісів, команди 2005 та 2006 років вже розтягли б по всій Європі – це сто відсотків. І де гарантія, що левова доля цих хлопців потім не змінила б громадянство? Але, на щастя, майже всіх ми втримали, перепідписали контракти і фактично уникнули кадрової катастрофи.
– А з тими, хто все ж таки поїхав, підтримуєте зв’язок?
– Звісно. До речі нам вже дзвонили батьки деяких наших вихованців – з Німеччини, Австрії, Швейцарії. Хочуть, щоб діти знову доєдналися до «Динамо». Ми не проти. Навіть якщо футболіст не приховує, що планує залишитися за кордоном. Нехай тренується, а там побачимо.
– Як ви ставитеся до постанови ФІФА, що під час війни дозволяє європейським клубам безкоштовно підписувати юнаків з українських команд?
– Категорично з нею не згоден, і вже мав відповідну розмову з фахівцями із УАФ. Вони запевнили, що відправили до Цюриха свої контрпропозиції. Адже не можна без перешкод забирати наших найперспективніших хлопців і таким чином зводити нанівець вкладені в них зусилля та кошти. Має бути встановлена компенсація, причому компенсація солідна! Не знаю, коли саме надіслала свого листа федерація, але це треба було робити відразу, по гарячих слідах. І, звісно, хотілося б ознайомитися з детальною відповіддю ФІФА з цього питання, аби вибудувати план подальших дій. Мовчки спостерігати, як грабують український футбол, ми не збираємся.
– Чи вдалося іншим українським клубам зібрати воєдино своїх молодих гравців?
– Наскільки я знаю, донецький «Шахтар» організував підготовку хлопців у Хорватії. За інших казати не буду, проте мені відомо, що багато українських юнаків вже роз’їхалися по різних країнах. На превеликий жаль.
– Чи не була б доречною в цій ситуації допомога з боку «Динамо»? Скажімо, ви могли б орендувати окремих виконавців з інших вітчизняних клубів і таким чином залишити їх в Україні.
– Погоджуюсь. Як я вже казав, у деяких колективах виступають дійсно цікаві футболісти. В тому таки «Металісті», наприклад, є ціла група перспективних кадрів. Однак, гадаю, пропонувати подібну угоду з нашого боку було б не зовсім етично. Ось якщо до «Динамо» надійдуть зустрічні пропозиції, ми їх обов’язково розглянемо.