Капітан Оболоні Олег Слободян став гостем програми Оболонь Подкаст.

У відвертій розмові він поділився емоціями від старту сезону, розповів про шлях із академії до Прем’єр-ліги, атмосферу в команді та роль футболу для українців під час війни.

— Олеже, привіт. Як твої справи?

— Чудово. Почали класно сезон, тому настрій хороший, бойовий. Хочеться продовжувати.

— Що для тебе футбольний клуб Оболонь?

— Мені важко пояснити словами. Можу сказати лише одне: я люблю цю команду навіть більше, ніж сам футбол. Для мене це рідне. Хочеться завжди допомагати клубу — на полі чи в інших ролях.

— Пригадай перехід із академії до дорослого футболу.

— Це було взимку. Ми з хлопцями готувалися до чемпіонату, і тоді стало відомо, що Оболонь припинила існування через конфлікт керівництва. Була створена нова команда, і тренер Сергій Вікторович Солдатов поступово почав підключати нас до першої команди. Пам’ятаю дебют на професійному рівні — проти Енергії Миколаїв.

— Які були емоції від дебюту?

— Це була мрія. Я дуже хвилювався, бо завжди слідкував за Оболонню, ходив на матчі. Хотів бути серед тих футболістів. І ось здійснилося.

— Атмосфера в клубі справді сімейна?

— Так, це абсолютна правда. У нас позитивна атмосфера, ми разом на полі й поза ним. Вболівальники відчувають цю цілісність. Наш затишний стадіон тільки додає особливого духу.

— Пригадай шлях до Прем’єр-ліги.

— Це був довгий і непростий шлях. У 2015-му ми мали піднятися, але не вийшло. Потім щороку були нові спроби. І лише після початку повномасштабної війни ми все ж таки здійснили мету. Для мене це особисто було дуже важливо — 10 років до однієї цілі.

— Який зараз рівень УПЛ?

— Попри війну, наш футбол повертається на своє місце. Багато клубів вкладають кошти, рівень росте. Це добре і для збірної, бо є з кого вибирати.

— Як оцінюєш молодь Оболоні?

— Є багато талановитих хлопців, яких поступово підключають до тренувань. Є куди рости. Приклад Руха Львів показує, що інвестиції в дитячий футбол дають результат.

— Є амбіції зіграти з Оболонню в єврокубках?

— Звичайно, але треба рухатися step by step. Сходинка за сходинкою.

— Про вболівальників. Які вони для тебе?

— Класні. Вони пробачать усе, крім байдужості. І ми намагаємося бути небайдужими. Приємно, що в Прем’єр-лізі людей на стадіоні стає більше.

— Чи потрібен футбол під час війни?

— Так. Спорт дає людям радість, відволікає від важких реалій. Навіть на фронті хлопці й дівчата слідкують за матчами.

— Які цілі та амбіції в тебе на майбутнє?

— Хочу прогресувати. У якій ролі — побачимо. Зараз усі емоції й сили я віддаю нашій команді.

— Що скажеш про нового тренера Олександра Антоненка?

— Я його добре знаю, він заслужив цей шанс. Ми його підтримуємо. Упевнений, що в нього попереду все найкраще.

— Побажання вболівальникам?

— Хочу, щоб ми разом пройшли цей сезон і фінішували там, де будемо заслуговувати. З вірою в нас і в позитив.