Колишній півзахисник «Динамо» Дмитро Михайленко висловив свою думку про знаменитого наставника Євгена Кучеревського.

— Яку роль Євген Мефодійович зіграв у вашому становленні як гравця?

— Зараз, у такому віці, я можу спокійно відповісти на це питання. Якби мене запитали у 25 чи 30, я б, можливо, відповів інакше.

Мені щастило. На шляху футболіста мене тренували небагато фахівців, але всі вони — видатні, з ім’ям в Україні та Європі. Класні люди, з яких можна було брати приклад та на них рівнятися.

— А чим особливий саме Кучеревський?

— Євген Мефодійович — видатний фахівець. Поставити у склад у Вищій лізі СРСР 17-річного хлопця — це треба мати сміливість. Зараз, вже як тренер, я розумію, що вік — це ніщо. Головне — що ти робиш на полі і як ти ставишся до футболу. Я йому вдячний за те, що він у мене повірив. Це найважливіше. Бо тоді було з кого обирати — багато гравців. Але він побачив у мені щось і дав шанс. Шанс отримують не всі, але я свій використав. 

Я вдячний усім, з ким зустрічався на моєму футбольному шляху. Після цього я й сам довіряв хлопцям, яким не виповнилось ще 17, але думаю ми про це трохи пізніше поговоримо. 

— Пам’ятаєте першу зустріч із Кучеревським?

— Дуже добре пам’ятаю. Мені — 17, і мене покликали на тренування з першою командою. А тоді ще не було однакової форми — всі в різних футболках стояли. Зараз у футболістів по 50 комплектів — усе чітко. А тоді як молодий гравець форму отримував? Хтось із команди поїхав, залишив комплект форми, ти в ній і граєш. Там іноземні літери, жовта футболка. Кожен в різному, якась «циганщина».

Я тоді ще з довгим волоссям стояв — така мода. Усього нас молодих десь 16−18 гравців, а навпроти — Ковтун, Краковський і Кучеревський. Мефодійович дивиться на мене, понизив трохи голос і каже до Ковтуна, а всі чують,: «А що це за чудо кудлате?» А той відповідає: «Та це якийсь самородок з інтернату».

— Що далі?

— Потім я провів тренування, Мефодійович знову до мене підходить і питає: «А де ти взяв ці “гімнодави»? Мова про мої бутси, вже й не пам’ятаю, де їх придбав. Кучеревський сказав іншому тренеру, щоб мені нові бутси видав. Оце таке моє перше тренування. Спочатку «чудо кудлате», потім «гімнодави». Смішно, звісно, зараз. Але тоді мені було не до сміху — страшенно хвилювався. Зараз розумію, що Мефодійович був чудовий дядько.