Захисник Максим Жичиков після 5 років виступів у харківському “Металіст 1925” залишає команду. Про це він розповів у коментарі Footboom.
– Максиме, ти залишаєш “Металіст 1925”? Що стало причиною такого рішення?
– Так, це правда. Мій шлях із “Металістом 1925” добігає кінця. Контракт закінчується 30 червня, і жодних розмов про подовження не велися. За останні місяці клуб сильно змінився: нове керівництво, нові тренери, зовсім інший вектор розвитку. Фактично будується нова команда – з новими обличчями, новими завданнями. Я це розумію, приймаю і поважаю. Настав момент, коли потрібно йти всім далі.
– Чи є в тебе образа на клуб? Чи все-таки залишалося бажання залишитися?
– Образа? Жодної найменшої. Тільки вдячність. Ці п’ять років стали важливою частиною мого життя. Я ріс як футболіст, як людина. Звичайно, хотілося залишитися. Серце тягне – і до команди, і до міста, і до вболівальників. Але у футболі не все залежить від гравця. Бувають рішення, які вищі за тебе. І ти просто повинен рухатися далі. Є клубна стратегія, і це потрібно поважати.
– Назви три моменти, які залишаться в пам’яті пiсля виступiв в цьому клубi.
– Складно вибрати тільки три, але, мабуть, ось вони:
Перший – це, звісно, наш вихід в УПЛ у сезоні 2020/21. Ми до цього йшли довго, і коли це сталося – це було справжнє щастя. Момент, який неможливо забути.
Другий – останній тур, гра з “Динамо”. Ми знали: щоб залишитися в еліті, не можна програвати. Програвали 0:1, але зібралися, вирівняли, зіграли 1:1 – і залишилися. Усі нас уже списали, але ми довели, що рано. Це була справжня битва і велика перемога духу.
Третій – Харків. Місто, стадіон, уболівальники, атмосфера. Це не просто футбольне місто – це ціла футбольна душа. Я мрію, щоб якомога швидше закінчилася війна, і “Металіст 1925” повернувся додому. Харків заслуговує на великий футбол.
– Що далі? Які в тебе плани – Україна чи закордон? Враховуючи, що за кордоном ти вже грав.
– Зараз я відкритий до всього. Головне – це проєкт, у якому я відчую, що потрібен. Де є амбіції, цілі та зрозумілий шлях. Україна – це дім, і грати тут завжди особливе відчуття. Особливо якщо клуб стабільний, є чітке керівництво.
Що стосується Європи – так, мій досвід у Фінляндії, Литві був дуже корисний. Там я багато чому навчився – і в побуті, і в підході до справи. Поки що пропозицій саме з Фінляндії або країн, де я вже грав, не було, але якщо з’являться – обов’язково розгляну. Усе залежить від умов, завдань, атмосфери. Головне – відчувати, що ти на своєму місці.