Словенський півзахисник Беньямін Вербич у рамках інтерв’ю виданню gazzetta.gr розповів про свій перехід із київського «Динамо» до грецького «Панатінаїкоса» влітку 2022 року, а також згадав перші дні війни.

Про перехід у «Панатінаїкос»

— Коли на мене вийшли з «Панатінаїкоса», я почав розпитувати різних людей про ситуацію в цьому клубі. Зокрема, я розмовляв із Матіасом Юханссоном (шведський захисник, одноклубник Вербича за «Легією» в другій половині сезону-2021/22, який грав свого часу і за «Панатінаїкос», — прим. ред.), і він дуже добре відгукнувся про «Панатінаїкос».

Але тільки коли я приїхав до Греції, то зрозумів, наскільки це великий клуб із погляду вболівальників. Коли ти перебуваєш в Афінах, то розумієш, що футбол дуже багато значить для цього народу. Ти починаєш пишатися тим, що є частиною «Панатінаїкоса».

Ну а переговори з «Панатінаїкосом» тривали дуже довго. Мені було дуже важко залишати київське «Динамо», я провів там найкращі роки своєї футбольної кар’єри. Я б залишився, напевно, якби не війна. Але такою була ситуація, і, незважаючи на те, що переговори тривали так довго, у підсумку мені було легко ухвалити рішення перейти саме до «Панатінаїкоса».

Про перші дні війни

— Щоразу, коли я думаю про ці моменти, я здригаюся. Ви змушені покинути свій дім з дня на день. Ви берете тільки свою дитину і найнеобхідніші речі і сідаєте в машину, щоб врятуватися. Але ви не знаєте, що станеться. Ми не звикли до таких ситуацій. Люди говорили нам, що росіяни йдуть з одного або з іншого боку. Ми виходили на вулицю і не знали, з чим зіткнемося, що обрушиться на наші голови. Перші дні війни були дуже важкими. Я боявся спочатку за свою дитину, потім за себе. На щастя, знайшлися люди, готові допомогти, і ми врятувалися.

Нам тоді сказали, що скоро все закінчиться, але рішення досі не знайдено. Неймовірно, але здається, що все це було вчора. Я досі спілкуюся з друзями, які грають у «Динамо». Їхні матчі іноді відкладаються або перериваються через повітряні нальоти. Їм усім доводиться йти в притулки. Але я вже говорив, що з часом усі звикають навіть до неймовірних речей.