Головний тренер “Тоттенгема” Ангелос Постекоглу прокоментував TNT Sports мінімальну перемогу у фіналі Ліги Європи над “Манчестер Юнайтед”, яку “шпорам” приніс удар форварда Бреннана Джонсона наприкінці першого тайму:

– Я ще намагаюся прийняти все це – я знаю, що це означає для цього футбольного клубу, і, на жаль, чим довше це триває, тим складніше іноді розірвати це коло. Я відчував, як усі в клубі нервували, бо вже були в такій ситуації, але поки не знімеш із себе цей тягар, ніколи не зрозумієш, що це таке.

Я завжди вважав, що кубковий футбол у плейоф відрізняється від матчів у чемпіонаті. Коли ти опиняєшся в такій ситуації, все зводиться до хорошої організації, віри в себе і свої сили, хорошого плану на гру і ключових моментів. Наприклад, якщо ти можеш звести до мінімуму небезпечні моменти суперника, маючи дійсно сильну основу. І я завжди почувався впевнено, знаючи, що якщо ми вийдемо вперед, то зможемо звести нанівець більшу частину тих атак, які “Манчестер Юнайтед” збирався обрушити на нас.

Звичайно, я дуже пишаюся своїми гравцями. Мій улюблений австралійський прем’єр-міністр Пол Кітінг якось сказав про несподівану перемогу, що це – перемога для істинно віруючих. Ось і в мене – неймовірна група гравців, які ніколи не сумнівалися ні в мені, ні в тому, що ми робимо.

Ще в січні я прийняв рішення, що ми будемо боротися саме за цей трофей. Це суперечило думці інших людей у клубі, але я відчував, що ми можемо виграти Лігу Європи, я відчував, що кінцева мета – виграти щось – важливіша, і це був єдиний спосіб, яким ми збиралися це зробити. Хоча це далося дорогою ціною у Прем’єр-Лізі, і я маю взяти на себе відповідальність за це. Люди можуть говорити про 20 поразок в АПЛ і про те, де ми перебуваємо, але вони не беруть до уваги, що цей матч може стати для нас чудовою платформою для подальшого розвитку.

Мені ще важко передати емоції словами – у моїй голові постійно лунає голос мого батька, і, стаючи старшим, я дивлюся в дзеркало й іноді бачу його обличчя – він усе ще зі мною, що лякає. Моя люба мама зараз у Греції разом із моєю сестрою та племінниками, упевнений, що вони на сьомому небі від щастя, як і ще багато людей у Греції та Австралії – в обох країнах у мене є друзі та родичі, які були поряд упродовж усього нашого шляху, тож я знаю лише одне – спершу повернусь у свій номер у готелі, потім зберу свою сім’ю та друзів, а після цього готуватимусь до масштабного параду в п’ятницю.