Коуч «Мілана» Сержіу Консейсау прокоментував перемогу над «Ювентусом» (2:1) у півфінальному матчі Суперкубка Італії:

«Футбол – це пристрасть і емоції, ці моменти прекрасні. Команда заслужила цю перемогу за гру в другому таймі. У першому таймі я бачив такий самий Мілан, що й кілька тижнів тому: з невпевненими діями в захисті, занадто повільними переміщеннями м’яча і неправильним таймінгом пресингу.

У перерві ми змінили кілька речей, подивилися одне одному в очі, і гравці зрозуміли, що потрібно робити, щоб виграти матч. Вони мали виконувати те, що ми підготували. Якщо б ми програли 0:2 чи 0:3, це була б моя відповідальність. Тож у другому таймі вони проявили справжню сміливість, і гра була зовсім іншою.

Я щасливий, але ми ще нічого не досягли. Ми у фіналі, і тепер повинні готуватися до гри з Інтером. Щодо Рафаела Леау – подивимося. Завтра він, ймовірно, ще не тренуватиметься з командою, але, можливо, потім зможе. Матч проти сина? Я, звичайно, був більш щасливим, тому що ми виграли, а Франсішку Консейсау був засмучений через поразку, але таке буває у футболі.

У другому таймі наші зміни дали ефект. Мората зміг грати глибше, а наші вінгери Хіменес і Пулішич, які в першій половині діяли не так, як я хотів, почали грати краще. Ми фактично нічого не зробили в атаці до перерви. Я сам грав за схемою 4–4–2 багато років. Ми підготували щось інше для цієї гри, але в майбутньому можемо використовувати двох нападників одночасно.

У перерві я точно не роздавав команді поцілунки та обійми. Навпаки, я дуже розлютився, тому що вони не виконали те, про що я просив і що ми підготували. Я бачу групу гравців, які є повільними. Іноді їм не вистачає рішучості, щоб досягати більшого, але це може прийти з часом. Гравцям потрібне хороше слово, але іноді і суворе. Я чесно визнаю, що не є найприємнішим тренером, який любить обіймати і заспокоювати своїх підопічних. Зазвичай я частіше злюся, ніж усміхаюся.

Важливо, щоб ця команда працювала старанно, мала багато позитивної енергії і разом прагнула досягти мети, бо у неї є якість. Я радий, що гравці зрозуміли моє послання і прийняли, що я не тренер, який багато усміхається, бо я тут не для того, щоб заводити друзів, а для того, щоб вигравати».