– Розкажіть, будь ласка, з чого почалася ваша дружба з “Поліссям” та з Геннадієм Владиславовичем?

– Це дуже просто. Так як Геннадій Владиславович влетів у футбол як ураган, так само він влетів у наш район, відкриваючи кар’єр. От так ми познайомились, бо це все дуже просто. Бізнес, влада і громада нас об’єднує.

– Тобто це більше така дружба з клубом чи дружба з президентом?

– Дружба з клубом і з президентом. Яка дружба з президентом не об ‘єднає зусилля клубів? Ми дружимо, скажемо так, сім’ями, а сім’я – це наш футбол.

– Як у вас поєдинки відбуваються? Поєдинки, коли грає “Інгулець” і “Полісся”?

– Я приїжджаю в гості до Геннадія Владиславовича і бажаю йому виграти усіх, окрім “Інгульця”.

– Обговорюєте потім якось ваші поєдинки?

– Завжди по-дружньому. Який би рахунок не був, завтра, після футболу, це вже зовсім інші емоції, зовсім інший настрій, хтось виграє, хтось програє, а ми завтра граємо внічию – це нормально.

– А якісь поради питаєте один в одного, наприклад, у футболі?

– Ну, я сьогодні хотів би йому порадить одного – просто терпіння. Тому що от все красиво, все добре розказували, і той же сам Григорій Михайлович казав, що вони виграли там 2 -1, все нормально, все добре. А тільки на першому матчі, де Геннадій Владиславович не дивився футбол, а виїхав, тому що арбітри вбивали “Полісся”, про це просто мовчать. Порахуйте, п’ять ігор, де тупо забрали в “Полісся” очки, де б зараз було “Полісся”? Тому це все романтика.

– Що побажаєте?

– Побажаю перемог, перемог і ще раз перемог, щоб вони в усіх вигравали окрім “Інгульця”. Слава Україні!