У матчі збірних Польщі та України у Варшаві один з трьох голів у ворота “синьо-жовтих” провів півзахисник Ягеллонії, етнічний українець Тарас Романчук.

Гол у ворота Георгія Бущана був першим для хавбека у складі збірної Польщі. Перший тренер Тараса Роман Лис не втомлюється стежити за виступами футболіста, а також вважає, що в Україні до нього продовжують ставитися несправедливо.

Про це та інше пан Роман розповів у ексклюзивному інтерв’ю кореспондентці Чемпіона Соломії Романчук.

— Наскільки відомо, Ви були його першим тренером. Що відчували вчора, коли він забив Україні?

— Радість та гордість. Тому що знаю, який шлях він пройшов, бачив це все. З негативного такого, це слова коментаторів. Настільки маніпулятивно, дуже не гарно. Вони не знають, як йому це все давалося.

— Чи підтримуєте звʼязок зараз?

— Постійно. Навіть вчора я запитав, що з ногою, бо він отримав мікротравму. Він відповів, що все окей, що їде на Євро, що потрапив до заявки збірної Польщі.

— Можливо, знаєте, чому Тарас ображений на українські ЗМІ?

— По перше, я не чув, щоб він це десь у публічній площині казав. Я такого не чув і не знаю, щоб він це говорив. Знаю, що буде ситуація, коли ця славнозвісна історія була, але знову ж таки, я ніде не бачив, щоб він на відео це говорив. Знаючи його, скажу так, я переконаний, що частина нашої збірної нормально не може говорити українською. А Тарас, наскільки я знаю, навіть у побуті розмовляє.

— Як вважаєте, чому йому не дали шанс проявити себе в Україні?

— Я вважаю тому, що така у нас система склалася. Є два великих клуби, зараз ще є декілька, але раніше це були Шахтар і Динамо. І в принципі, збірна завжди була поділена, як і молодіжні. Що стосується професійних команд, то ще років 15 тому такий тренер, як я, міг подзвонити і сказати, що є вихованець, подивіться, будь ласка. А зараз без агентів це нереально. Агенти — це люди, яким ти виховуєш футболіста, а вони продають. Ти при цьому залишаєшся з нулем.

Так було і з Тарасом, що він не мав агента. У нього були дві спроби потрапити у Волинь. Перша після того, як він закінчив школу, тоді він грав за Ковель на Україну, я його порекомендував із ще одним партнером у Волинь. У дубль одного взяли, а Тараса ні. Потім була спроба потрапити у Кримтеплицю, також без агентів, по дзвіночку, але його теж не взяли. Потім була ще одна спроба у Волинь, його дивилися, але тоді він теж не підійшов. Він грав у Ковелі в чемпіонаті області, навчався в університеті на факультеті міжнародних відносин. Як я памʼятаю, двічі під час канікул він був у США по програмі Work and travel, все йшло до того, що він закінчить ВНЗ та піде працювати поза межами футболу.

— Як думаєте, чи був би у нього зараз шанс виграти конкуренцію у збірній України, якщо б він залишився чи не змінив громадянство?

— Важко мені сказати, чесно. Він починав з третьої ліги у Польщі, коли ми з батьками його їздили на матчі, у нас була мрія, щоб він потрапив хоча б у другу лігу, потім він підписав професійний контракт із клубом Екстракласи, Ягеллонією, у нас була мрія, щоб він хоча б виходив на заміну. Так воно йшло, я, чесно, не знаю, наскільки він зміг би досягти висот у збірній. Важко сказати. Там вдалося, мені дуже приємно.

Це ж історія про що? Про те, що будь-яка людина, з маленького містечка, важко працюючи та вірячи у свою мрію, може це зробити. При тому, що Тарас залишився і соромʼязливим хлопцем в побуті, з перших днів війни він настільки допомагав, зокрема, військовим. Купував їм одяг, бронежилети, досі це робить, просто не публічно. Насправді, він дуже гідний, порядний, вихований та розумний хлопець. Це, що про нього говорять наші коментатори — дуже негарно. Вони не мають права такого говорити.

Наприклад, мені ще дуже не сподобалося, що там пишуть, що Тарас вихованець Ковеля та грав у БРВ ВІК, він там не грав. Можливо, був заявлений, але він там не грав. Це повністю вихованець ковельського футболу. Там він завершив школу із золотою медаллю, до речі, це перше. Також університет закінчив на відмінно, не знаю, чи був тоді червоний диплом у нього, а я нагадаю, що це був факультет міжнародних відносин.

— Ну, для футболіста це дуже високий рівень, самі знаєте.

— Так-так. Його батьки живуть у Ковелі, батько зі мною працює тренером по футболу, брат також тренує діток у нашому клубі. Ми з ним постійно на контакті, я реально на сьомому небі від щастя. Звісно, хотілося б, щоб він грав у збірній України.

Він коли став чемпіоном Польщі, я тоді зробив пост у Facebook, що це особливий для мене день, що Тарас капітан команди, легенда клубу, бо він найбільше матчів зіграв за всю історію та ще й привів цей клуб до чемпіонства вперше. Бо Ягеллонія, по міркам Польщі, це скромний клуб, це ніби Верес Рівне став чемпіоном України.

Нагадаємо, Тарас Романчук покинув Україну в 2013-му році, й на Батьківщині на професійному рівні не зіграв жодного матчу. Тоді ж Романчук перейшов у польську Легіоновію, а за рік опинився у складі Ягеллонії, за яку виступає й понині. Романчук вважається знаковим гравцем для клубу з Білостока, адже провів у складі Ягеллонії вже більш ніж 300 матчів.

У лютому 2017-го Романчук подав документи на отримання польського громадянства. Його прохання польські державні органи задовольнили.

У 2019-му Романчук оскандалився заявою про те, що його сім’я свого часу “була замучена Бандерою”. На спроби українських журналістів прояснити ситуацію та уточнити позицію Тараса, той відповів, що не дає інтерв’ю українським ЗМІ.