Найкращий бомбардир чемпіонату України 2006/2007, володар Кубку УЄФА у складі донецького Шахтаря, та колишній гравець збірної України Олександр Гладкий розповів про початок свого спортивного шляху, нинішню діяльність, етапи в різних командах та збірній Україні, та про багато іншого.
Давайте поговоримо про вашу ігрову кар’єру. Ви пограли у багатьох клубах, яку роль в вашому житті відіграв Шахтар?
Завдяки Шахтарю я став тим, ким я є. В їх складі я почав завойовувати трофеї та боротись за найвищі місця. Це була мрія – вигравати чемпіонати, Кубки та Суперкубки. Дякуючи Богу, я цього досяг. Тому цей клуб зробив з мене того, ким я є.
Як на тебе вплинув Мірча Луческу, як тренер?
Це глиба для українського футбол, я вважаю. Для мене це тренер номер 1 для України. Він дуже багато зробив для мене як для футболіста, і не тільки для мене, а для всього українського футболу. Під його керівництвом Шахтар виграв Кубок УЄФА, конкурував з Динамо в чемпіонаті. Для мене цю людину важко описати двома словами. До нього в мене лише велика повага і подяка за все, що він для мене зробив.
А в чому його секрет як спеціаліста?
Це тренер з великої літери, дуже сильний мотиватор. Я колись задумувавася, що він може взяти гравця і через півроку зробить з нього зірку. Він вміє розкривати таланти та працювати з молоддю. Це тренер топ-рівня для України, не знаю, який ще спеціаліст зможе повторити хоча б половину його шляху.
А в плані комунікації з гравцями?
Він, зрозуміло, спілкувався російською на одинці з нами, ми його розуміли. Те, що він нам казав, ми виконували. Я можу сказати за себе, що в мене з ним і в Шахтарі і після гірників комунікація з ним чудова.
Як тобі взагалі тренувалось з бразильцями? Що ти від них взяв? Як витримував конкуренцію?
Не можу сказати, що я від них взяв. В команді ж були не лише бразильці, а і купа гравців з інших країн: Срна, Хюбшман, Агахова, Левандовські, Кастільйо. Коли ти з усіма цими гравцями працював на одному полі, то ти ріс. Ти завжди тягнувся, хотів як краще себе проявити, і ріс.
І от коли після 2014 року почався відтік легіонерів з нашого чемпіонату, всі почали казати, що рівень футболу впав. Адже легіонери топ-рівня роблять чемпіонат сильнішим.
Давайте поспілкуюсь про Кубок УЄФА сезону 2008-2009. Можеш розповісти про найважливіший відрізок в тому сезоні, який для вас був?
Ми в тому сезоні дуже погано стартували, дуже погано. Ми були десь на 12 місці. Було дуже багато чуток, що Луческу піде, хвилювало, що ми втрачали очки в кожному матчі. І відбувся переломний момент, коли ми здійснили візит на «Донбас Арену», яка ще будувалась. Ми там зустрілись з президентом клубу, який сказав, що вірить в команду, що вірить в тренера. Після цього в нас відбулись зміни: ми почали вигравати і у Європі, і в чемпіонаті, і потім ми в решті опинились у фіналі Кубку УЄФА.
Ми повірили в те, що ми можемо грати з кожною команду на рівних. Ми не дивились на прізвища, грали в свою гру. В нас тоді була дуже сильна команда.
Можливо, ти знаєш, чи якісь умови тоді ставили Містеру?
Я цього не знаю. Тоді багато писали про різне, але те, що було насправді, знають лише Рінат Леонідович та Мірча Луческу.
Які ключові футболісти зіграли роль в успіху команди в тому сезоні?
Дуже важко виділити одного чи двох футболістів. З того сезону я б назвав Срну – він лідер, капітан, Разван Рац, Хюбшман, Фернандіньйо, Ілсіньйо, Кучер Саня, П’ятов… можна всіх виділити. Тоді була така команда, де на кожне місце було по 2-3 футболісти. Я люблю і поважаю цих хлопців, з ким грав.
В чому секрет таких футболістів, які потім опиняються в Челсі, Манчестер Сіті?
Вони це заслужили своєю працею. Так як грав і тренувався Фернандіньйо – це була фантастика. На це було приємно дивитись і дуже повчально цьому вчитись. І теж саме можу сказати про Дугласа Косту, Вілліана. Це дуже сильні футболісти, і вони заслуговували на те, де потім опинялись.
Я переходив в Дніпро на запрошення Володимира Безсонова, з яким я грав в ФК Харків і став найкращим бомбардиром чемпіонату України. А потім за 2-3 місяці його прибрали. Прийшов Хуанде Рамос, і в цього тренера було своє бачення тактики та футболістів, і мені в ньому не знайшлось місця.
Це був складний період для тебе?
Я не можу сказати, що він був таким. Просто все сталось не так, як я сподівався. Можливо, мені потрібно було більше часу. Але так як сталось то вже сталось, час назад не повернеш. В принципі, я грав, і, я вважаю, непогано грав. Навіть при Рамосі, але так склалось. Таке буває, що приходить новий тренер і він тебе не бачить. Це нормальна ситуація.
А потім ти переходиш в Карпати і там вже все виходить. Як так сталось?
Карпати для мене завжди були такою командою, в якій в мене відкривалось друге дихання. Якщо в мене щось не клеїлось, мені потрібна була перезарядка, то мені потрібно було йти в Карпати. Там я відчував себе на полі якось інакше. Не знаю, чому так склалось. Я дуже вдячний цьому клубу за той час, що я та грав. Колись Петро Диминіський сказав таку фразу, що мені потрібно вже з ними підписувати постійний контракт на 4-5 років. Я був не проти. А він каже аби я просто папір підписав, а потім вже розберемось. Я так не погодився.
Карпати це було те місце, де я був як вдома.
Я дуже хотів повернутись в Шахтар. Тоді в Карпатах був тренером Олександр Севідов і він мені сказав: «Якщо ти хочеш повернутись в Шахтар, тобі просто потрібно робити на 120% те, що ти вмієш. І все вийде». Ну я от я намагався як міг, доводив це в тренуваннях та іграх. І після матчу Карпати – Шахтар, в якому ми виграли з рахунком 3:2, мені подзвонили від Містера і сказали, що хочуть щоб я повернувся. Я сказав: «Добре, я теж хочу».
Атмосфера того Шахтаря, в якому ти раніше грав, збереглась?
Мене там не було чотири роки, але кістяк залишився практично той самий. Зі мною прийшли Марлос та Тайсон, які відразу стали лідерами. З ними було грати одна насолода, і як люди вони дуже гарні. Але загалом команда залишилась практично та сама. То був гарний період.
Далі ти перейшов в київське Динамо. Ти вже дуже багато розповідав про це але хотілось би запитати, чи вболівальники Шахтаря щось тобі писали або казали з цього приводу?
Ні. Дякую їм за це, ніяких претензій вони мені не висловлювали. Я дуже багато вже розповідав про цей перехід, не хочу повторюватись. Помилка це була чи ні… зараз вже можна казати, що так. На той час я думав трішки інакше, хотів щось комусь доводити, а потім зрозумів, що доводити я маю сам собі, а не комусь.
Просто в мене не пішло. Як би я не старався,просто не йшло.
Турецький чемпіонат був дуже сильним. І Суперліга, і Перша ліга. Фанати там божевільні, але якщо ти граєш, вони будуть тебе носити на руках. Я дуже задоволений тим, що я там пограв. В ігровому плані я дуже задоволений, я отримав задоволення від футболу. Лише приємні спогади залишились.
Як ти можеш порівняти вболівальників на виїзді в Україні в Туреччині?
При всій повазі до українських фанатів, яких я дуже люблю, але так як вболівають в Туреччині… вони самі знають, вони бачили їхні матчі. Навіть в Першій лізі там стадіон з розуму сходить. Таке поводження фанатів дуже круте, я цим насолоджувався. Були такі моменти в іграх, що навіть не було нічого чутно, так вболівальники кричали. Закладало вуха.
Потім ти повернувся до України і виступав за Зорю. Ти знову почав багато забивати. За рахунок чого тобі це вдалось?
Це була не лише моя заслуга, а всієї нашої команди. В нас тоді зібрався дуже гарний колектив, дуже гарний тренер, який нас об’єднав однією ціллю. Та команда була дуже сильною, я вважаю, що якби вона збереглась, то могла би претендувати на щось більше ніж третє місце.
Чим взагалі Скрипник відрізняється від Луческу?
Вони взагалі дуже різні. Луческу більше суворий, Скрипник більше толерантний. Так, теж може прикрикнути але не так. Ну і у Скрипника трошки інший футбол, який мені дуже зайшов. Я себе дуже комфортно почував, і результат не змусив на себе чекати.
Хто на тебе повпливав взагалі з тренерів, крім вже вищезгаданого Мірчі Луческу?
Ну от Віктор Скрипник, я йому теж дуже вдячний, в мене з ним чудові стосунки. Я взагалі з усіма тренерами в гарних стосунках був. Я дуже вдячний кожному тренеру але цим спеціалістам особливо.
Загалом всі тренери різні, однакового не буває. Хтось м’якішій,
хтось суворішій. Я ніколи не бачив аби тренер були схожі один на одного.