Виконувач обов’язків спортивного директора “Полісся” Даріо Друді розповів, яким для нього був попередній період роботи в Україні і які уроки він звідти виніс. Поділився думками, якою хоче бачити гру команди та які перед нею стоять завдання.
Вітаю вас із поверненням в Україну. Як ваш настрій?
Дуже дякую. З першого дня, як тільки я повернувся в Україну, у мене було таке відчуття, немов я повернувся у рідний дім. До речі, саме тут здійснилася моя мрія — я став головним тренером команди Прем’єр-ліги.
В Україні вас не було фактично шість років, з якими емоціями ви сюди повернулися, що, можливо, впало у вічі, на що звернули увагу?
Напевно те, що збулися мої прогнози на рахунок української молоді. Зараз дуже багато українських гравців, які виступають у Європі, українська збірна U20 виграла Мундіаль. Потенціал української молоді на дуже і дуже високому рівні.
Це те, що стосується футболу, а якщо брати в цілому — то дуже важко бачити Україну у стані війни. І, власне, тим, що я повернувся сюди, хочу продемонструвати: як іноземець я тут не лише, коли все добре, але й у такі важкі моменти. Хочу допомогти Україні розвиватися. Хоча для мене це теж було непросте рішення, бо я маю родину, маю дітей. Але я зробив цей крок, бо Україна дуже багато значить для мене.
Ви привезли родину з собою, чи збираєтеся привезти?
Поки ні. Я приїхав сам, але планую привезти їх сюди. Я хотів би, щоб мої діти зростали в українському середовищі, ходили тут в школу. Щоб ви розуміли, моя дружина знає навіть більше українських слів, аніж я. Їй дуже подобається Україна.
Безкінечні повітряні тривоги, ракетні обстріли. До цього неможливо насправді звикнути. Чи чули ви їх і які ваші емоції у зв’язку з цим?
Неможливо передати ці емоції, бо коли ти вперше чуєш звук сирени, ракетні обстріли — ти не знаєш, як реагувати, бо це неприродньо. Але, на жаль… На жаль, треба адаптовуватися до цих реалій і розуміти, як себе захистити.
Скажу чесно і відверто – за ці шість років, поки ви не були в Україні, ви геть зовсім зовні не змінилися. От яким був, таким і є, а наскільки ви змінилися ментально? Що змінилося у вас? І чим відрізняється той Друді, який був в Україні від того Друді, який повернувся в Україну?
Зараз я сто відсотків набагато спокійніший, я більш зрілий. Тому що, раніше я був емоційнішим. Але треба розуміти, що тоді переді мною ставили завдання — вирішувати доволі кризові питання. Зараз же я намагаюсь усе сприймати спокійно, стримано і виважено.
Тоді ви були таким кризовим менеджером, а зараз у вас є таке стратегічне планування.
Кризовий менеджер, якщо він у тобі вже є, то є – нікуди не дінеться. Але, дивлячись на ось цей проєкт “Полісся”, на ці масштаби, я прекрасно розумію, що тут треба все спокійно і виважено спланувати. Бо це проєкт не на один день.
Мій перший досвід в Україні — період у “Зірці”. Я приїхав туди розвивати молодь. Тобто у мене був акцент саме на цьому, там помічником десь у другій команді. Але потім переді мною ставлять задачу вирішувати справи у першій команді, коли за п’ять матчів лише одне очко. І це реально кризова ситуація і дуже-дуже складна задача. Там треба було вирішувати ось ці кризові питання швидко і щодня, щодня. І треба розуміти, що команда була у зоні вильоту. Працювати було неймовірно складно, бо ти весь час під тиском. Але, коли я залишав “Зірку” — вона вже була у середині турнірної таблиці.
Потім були “Карпати”. “Карпати” мали і економічні, і спортивні проблеми. Це були кризові ситуації. Туди я прийшов із такою самою ціллю, як і в “Зірку”. Мова йшла про розвиток клубу, але потім переді мною знову ставлять ту саму задачу — вирішувати кризову ситуацію вже у першій команді. І, коли я прийшов, мені кажуть, що треба працювати з молодими гравцями, з академією.
Я розумів, що там дуже великий потенціал і дуже великі таланти. І ми почали вибудовувати цю систему — перехід молодих у першу команду, залучення їх до матчів УПЛ. І в принципі у нас, у підсумку, вже було таке, що у першій команді “Карпат” грала молодь — середній вік 21 рік. Нам вдалося залучити молодь до першої команди, вдалося знайти трьох-чотирьох хороших футболістів із досвідом, вікових.
Поєднати їх і в нас в принципі дуже непогано вийшло на рівні результатів. А після закінчення сезону, навіть вдалося зробити непогані трансфери, продати гравців, щоб заробити гроші для клубу. Хочу також відзначити, що тоді “Карпати”, маючи ось цю молоду кров і цих досвідчених виконавців, грали у цікавий футбол, у видовищний футбол — вони кайфували на полі.
Ви говорили про те, що ви кризовий менеджер. Так і є, і в “Зірці” і в “Карпатах”, але кожна кризова ситуація приносить якісь уроки, що винесли ви з цієї ситуації ключового для себе?
Найголовніше і найперше, що треба зрозуміти, коли ти приходиш в новий клуб — яке бачення президента, яке бачення керівництва, які їхні амбіції. Обов’язково треба зважати на економічні можливості та реальну ситуацію у клубі. Тобто поєднати амбіції та реальність із ресурсами, які є, ось це, напевно, найголовніше.
Ви з України поїхали восени 2018. Відтоді яким був ваш професійний шлях?
Цей період був дуже цікавим. Я, наприклад, працював чотири роки радником дуже впливової людини у Саудівській Аравії. Він власник єгипетського клубу “Пірамідс” та іспанської “Альмерії”.
“Альмерія” — взагалі дуже серйозний і цікавий проєкт. Але я не був частиною клубу, я був з цим президентом, був його помічником. Окрім того, він поставив мене відповідальним за скаутинг, за пошук гравців. Каже: шукаймо скрізь, в Україні, в Бразилії… Треба було охопити необ’ємне. Ось так ми працювали, але я не був задіяний у щоденних процесах саме в клубі. Тобто я завжди був з президентом.
Де було найцікавіше особисто для вас, як футбольної людини?
В “Альмерії”. Адже власник клубу — така людина, яка постійно хотіла розвиватися і розумітися краще на футболі. І він мав можливість запрошувати топ-тренерів, щоб ті поділилися своїм досвідом. Зідан, Моурінью, Емері… У мене була нагода поспілкуватися з усіма ними. Неймовірний досвід. Пам’ятаю, якось приходжу, а мені кажуть — маємо сюрприз для тебе, почекай, секундочку. А потім відчиняються двері і заходить Мессі. Тобто, я мав можливість поспілкуватися з такими людьми.
Хто найбільше вам сподобався у спілкуванні?
Усі ці люди топ-рівня і в кожного з них я намагався щось перейняти. Найбільше враження на мене справив, напевне, Емері і Марселіно. Але з Марселіно я працював у “Вільярреалі”, тому я його знав. А от Емері — неймовірний. У нього цілий комп’ютер в голові.
Він не розказав секрет, як так часто вигравати єврокубки?
Так, трошки розказав. І це дуже важливо навіть у контексті проєкту “Полісся”. Він мене запитав, знаєш Даріо, що найголовніше у команді? Найголовніше — це люди. Потім вже буде тактика, техніка, якісь футбольні речі, але найперше це — люди. Це — створити хорошу атмосферу у команді, в якій футболісти можуть зростати та прогресувати.
І плавно переходимо до “Полісся”. Як, власне, виник варіант із “Поліссям”?
Я мав нагоду поспілкуватися з президентом клубу та віцепрезидентом, які одразу справили на мене неймовірне враження. Бо ці люди дійсно знають, куди вони рухаються і мають чітке бачення того, що вони хочуть досягти у підсумку.
Чи були якісь сумніви і чого вони стосувалися ці сумніви, якщо були?
Сумнівів не було. Звісно, на шляху досягнення цілей завше виникає багато питань. Але сумнівів не було. Знову ж таки, мені сподобалося те, що керівництво знає, якого результату хоче досягти. А якщо ти знаєш, куди ти йдеш, то вже набагато легше працювати далі. У мене навіть є татуювання, це — маяк. Це мій спосіб життя — я знаю, куди я рухаюсь, куди вказує світло маяка. І так само, коли я приїхав сюди, президент показав, що світло вказує ось туди. Ми рухаємося у цьому напрямку.
Хочеться почути ваші враження. От ви вперше приїхали сюди. Наскільки вразило те, що ви побачили?
Це — мрія! Це реально мрія. Кожного футболіста і не лише футболіста. Чи ти тут граєш, чи тут працюєш. Президенту вдалося втілити ось цю мрію у реальність.
Які завдання поставив перед вами президент клубу? При чому цікавлять і завдання найближчі і стратегічні завдання. От куди світить той маяк ваш?
Президент сказав: я хочу, щоб ми створили чемпіонську команду, я хочу, щоб ми вигравали лігу. При чому, я побачив, що президент хоче не просто створити команду-чемпіона, а й щоб вона мала цей дух чемпіона, мала ген чемпіона. Щоб кожен гравець знав, що повинен весь час покращувати свої якості, постійно розвиватися — іншого шляху просто немає.
Наскільки це важке завдання?
Так, це дуже важко. Це дійсно дуже важко. Але бути чемпіоном — це не просто виграти трофей, треба створити цей ген чемпіона, цю ментальність, щоб кожен, хто приходив сюди, розумів: я є частиною великого клубу, який рухається до чогось більшого.
Це більше робота знаєте, така психологічна видається, тому що всі вміють грати по суті у футбол. З тактикою зрозуміло — поставити тактику, поставити гру, а от над психологією треба працювати, правильно?
Повертаємося до Емері, котрий казав, що найперше — це люди. Це атмосфера в команді. Тому найперше, що нам треба зробити — це донести до кожної людини і в голову, і в серце ось цей процес створення чемпіона.
Ви вже активно включилися в роботу. Скільки вам треба часу, щоб повністю увійти в курс справ. І курс справ — це що?
Все, що стосується того, як влаштовані процеси — мені в загальному усе зрозуміло. Але тепер наступний важливий крок — це побачити, як відреагує, насамперед, перша команда, наприклад, до кінця чемпіонату. Як вони сприймуть ось цей меседж про створення команди-чемпіона.
Механізм, як ви доносите до першої команди цей меседж? Як це відбувається?
Буде чимало колективних бесід, але перш за все — індивідуальні. Треба подивитися одне одному у вічі. Я маю зрозуміти, хто яка людина, чи токсична, чи не токсична, побачити його амбіції, цілі, до чого вона рухається, як сприймає інформацію.
А з приводу цього меседжу, який я доношу команді, то вже є багато шокованих, бо для них це щось нове. Ми ось мали бесіду з одним із гравців і я йому кажу: якщо виникнуть питання — підходь, не соромся. Я постійно на базі, я тут живу. Той гравець був вражений, каже: Ви? Тут живете? Так ви ж спортивний директор. Відповідаю: але я частина проєкту — така сама частина, як і ти. Я — тут, і я — відкритий.
А ви постійно мешкаєте тут?
Так, я живу тут і я думаю, що житиму тут ще довго.
Чи будуть ці індивідуальні бесіди стосуватися і гравців U19?
Я вже встиг поспілкуватися з деякими гравцями з U19, які тренуються з першою командою. Молодих гравців це теж буде стосуватися і якраз у мене є нагода подивитися, як на це реагує молодь. Я хочу їм донести чіткий меседж — що це ваш проєкт. Вся надія на вас. Від мене спершу чекали, що я буду розмовляти з досвідченими гравцями, з ветеранами. Але я все роблю навпаки. Це мій стиль.
Робити все неочікувано?
Якщо все робити по шаблону, то рано чи пізно результатів це не даватиме.
Те, що ви аргентинець, чи означає, що ваш скаутський вектор у пошуку футболістів буде спрямований на футболістів із Латинської Америки чи іспаномовних узагальнимо так.
Ні, це не означає. Звісно, ми маємо контролювати як Латинську Америку, також Африку і Європу, але коли такі талановиті гравці є в Україні — у першу чергу ми маємо зосередитись на них. Але крім ринків пошуку, ми також зосередимось на конкретному профайлі гравця, якого хочемо бачити у “Поліссі”.
Ви пояснили вашу взаємодію з гравцями, а яка ваша взаємодія з головним тренером, з тренерським штабом?
Дуже тісна взаємодія. Персона тренера дуже важлива складова у цьому проєкті. Тому що тренер має вислухати бачення президента і керівництва клубу і втілити це на футбольному полі — тому зв’язок і співпраця з тренером дуже тісні.
Який футбол вам імпонує. Який футбол ви би хотіли бачити у виконанні “Полісся”?
Ось ця психологічна складова, про яку ми говорили — бути чемпіоном, бути переможцем, вона породжує модель гри саме такого типу: вертикальний, агресивний футбол зі створенням великої кількості гольових моментів, щоб якомога більше було нагод доходити до штрафного суперника.
Якщо психологічна складова чемпіона, то і стиль гри буде характерним. І також буде дуже важливою оцінка цієї моделі гри. Вона буде складатися із двох пунктів. Перший — це аналітичні дані. Другий — це реакція уболівальників, чи дійсно їм подобається те, що вони бачать на полі. Емоції, які викликає гра футбольного клубу “Полісся” — це дуже важлива річ.
Як далеко гра “Полісся” від тої ідеальної, якої ви собі малюєте?
Я думаю, як мінімум, ми на правильному шляху. Останні ігри це вже показують. У нас є молоді гравці, на яких робитиметься акцент, які вже показали, що вони хочуть і вони допоможуть нам розвивати цей проєкт. Ми маємо усі можливості, щоб рухатися у цьому напрямку, ми маємо кваліфікованих фахівців, тренерський штаб, які знають як це робити. Тому можна сказати, що у нас дуже хороший фундамент.
Ви багато разів говорили про молодих футболістів, то можу припустити, що ставка буде робитися на молодих футболістів?
Так, база, скелет — це будуть молоді гравці, навколо яких будуватиметься проєкт. Але нам, звісно, потрібні і футболісти з досвідом. Однак, ці гравці мусять мати два ключових моменти. Перший: їхній рівень має бути таким, щоб дати результат уже сьогодні. І другий момент, в якому я буду непохитним: вони обов’язково мусять бути старшими братами для молоді. Щоб вони допомагали їй зростати.
Ви прихильник агресивного, вертикального футболу. Якщо так, щоб зрозуміти вболівальникам, яка команда вам найбільше імпонує, якщо взяти там Європу, якісь там топ-гранди. Що ви дивитесь на гру цієї команди і хотілось би, щоб так само грало і “Полісся”?
Так, є багато хороших прикладів, але я не хочу, щоб ми були копією якогось проєкту. Я хочу, щоб у нас була своя характерна риса. Але дуже багато речей ми будемо переймати від таких команд, як “Лейпциг”, “Зальцбург”, “Баєр” Хабі Алонсо. Багато речей ми візьмемо звідти, але при цьому лишаючи нашу ідентичність та неповторність.
Я знаю, що скоро у вас день народження. Ви вже знаєте, як його будете святкувати? Чи воно відбудеться ось тут на базі? При чому ви десь за робочим столом.
Дуже дякую, що нагадали, бо я вже про нього й забув. Я розкажу, як би я хотів відсвяткувати. Отож, хочу побачити, що за цей час, який лишився до дня мого народження, гравці, тренери, всі робітники дійсно зрозуміли цей меседж про команду-чемпіона і почали трохи пристосовуватися до вимог і до бачення клубу. І щоб це відобразилося на футбольному полі хорошою грою і результатом. Якщо це станеться — я буду найщасливішим.
Я подумала, що у вас дуже важка робота, футбольна складова – тут все зрозуміло, а от ген чемпіонів упровадити це мега складно. Ви відчуваєте у собі сили реалізувати те, що ви поставили?
Для чого я приїхав сюди, щоб не спробувати? Ми будемо тренуватися, але якщо ми не спробуємо зробити цей ген переможця, донести до гравців і до всіх, що це має бути їхнім способом життя — для чого тоді жити? Я бачив, як будуються великі команди. З чого усе починається — то це ментальність.
Правильно я розумію, що наступне наше інтерв’ю ви вже будете давати українською мовою?
Так, я теж на це сподіваюсь, саме тому я уже домовився про персональні заняття з української мови. Але з усіх моїх якостей — це найслабша. Але я обов’язково вчитиму українську. З понеділка по п’ятницю з сьомої по дев’яту.