Леонід Буряк поділився спогадами про Валерія Лобановського на річницю дня народження Метра.

– Сьогодні 85 років від дня народження Валерія Васильовича Лобановського. З якими думками ви прийшли сьогодні до пам’ятника?

– Дуже добре, що навіть через стільки років люди пам’ятають Валерія Васильовича. Бачимо багато дітей, що також дуже важливо – вони виростуть, і будуть передавати своїм дітям. Те, що зробив Лобановський, у нинішні часи, особливо з усіма подіями, що відбуваються, буде дуже важко повторити.

Він випередив час, зробив те, що не вдавалося нікому в колишньому Радянському Союзі. Він був не просто тренером, а й педагогом, психологом. На його прикладі виросли багато поколінь хороших тренерів, футболістів.

Я йому безмежно вдячний, оскільки приїхав до «Динамо» перспективним хорошим хлопчиком, а виріс у футболіста, тренера, і виграв усе, що можна було. Моя сім’я це цінує, і я завжди згадую Валерія Васильовича з теплотою, ніколи про нього поганого слова нікому не скажу. Звичайно, з ним було важко працювати, був важкий тренувальний процес, але при цьому ми все вигравали, і за це я йому вдячний. Царство небесне…

– Чи продовжував би він займатися футболом у такому поважному віці, якби був живий?

– 85 років – це дуже поважний вік, не лише для роботи, а й для життя. Але, впевнений, що він був би біля футболу, можливо, став би радником президента.

– Під час війни, напевно, будь-якому тренеру непросто працювати…

– Знаєте, останні роки перед смертю він був дуже аполітичним, давав усьому свою оцінку. Також Валерій Васильович був дуже грамотним, як психолог, аналітик міг усе оцінити. Думаю, і зараз він не загубився би.

– Сьогодні ви зверталися до дітей. Як вважаєте, чи мають вони знати історію клубу, його видатних особистостей?

– Так, звичайно. Дуже добре, що все це передається їм, вони знають, хто такі Валерій Лобановський, Олег Блохін, Володимир Безсонов тощо. Ми маємо помаленьку перелаштовуватися, не так різко, як хотілося би – маю на увазі й політику, й церкву – але все одно все прийде до того, як має бути.