Український футбол

Колишній форвард Динамо Віктор Леоненко зберігає холоднокровність навіть у розбомбленому Києві.

“У мене півбудинку стареньких, тому я ні в підвали, ні в метро не ходжу. Залишаюсь вдома, думаю, воно не врятує, якщо бомбити почнуть. В тероборону не кликали, я ж стріляти не вмію. Маю дозвіл на гумовий пістолет, але це більше від мародерів. Нащо мені це треба, я мирний хлопець. Краще буду у футбол грати і вчити когось.

Якби мені було страшно, то бігав би в метро чи бомбосховище. У мене навіть дружина нікуди не йде. Якщо й помру, то зі своїми знаменитими котами. Я взагалі не хвилююсь – якщо воно дано, то нікуди не сховаєшся.

Знайомих вже “львів’янами” називаю, вони вже майже всі там. Денисов десь у Козловського, Маркевич там. Вацко не знаю, де. Виходить, я один залишився киянином.

Хотів, щоб всі бомбардування і сирени закінчились. Я звик людям допомагати, тому для мене нічого не змінилось. Лише сирени постійні і заторів у Києві немає. Чи виб’ємо “рускіх”? Звідки я знаю, я ж не фахівець. Нехай політики розбираються. У мене мама в Росії, запитує, як у нас. Поки нормально, всі живі і здорові.

Я не розумію, що спортсмени роблять в теробороні. Наша команда ветеранів туди Алієва делегувала. Я ж кажу – якщо стріляти не вмієш, то будеш лише заважати. Цим мають займатися лише професіонали. Я нікого зайвого на футбольне поле не пускаю, це те саме.

У мене реально півбудинку старих, ніхто нікуди не поїхав. Везти нічого не треба, я сам все купую. Щоправда, гривні вже закінчуються. Долари мені не треба, вони мене ніколи не цікавили. Мене цікавлять лише гривні, адже я живу в Україні, за кордон не збираюсь. Зараз у нас стало дуже багато “львів’ян-киян”. Скоріше б ця війна завершилась, і всі почали жити мирно, грати у футбол.

Знаєш, останнього штурму росіян якось не боюсь. Померти також не боюсь. Залишився лише я і коти мої. Усім миру і добра!” – розповів Леоненко у розмові з Миколою Васильковим.