В рамках 15-го туру Першої ліги київський “Локомотив” в гостях поступився “Металісту” 2:4. Один з голів стався після жахливої помилки воротаря “залізничників” Романа Льопки.

Також голкіпер відзначився деякими іншими невпевненими епізодами, а в перерві матчу був замінений.

Про це, та про матч загалом, з журналістами поспілкувався тренер “Локомотива” Сергій Карпенко.

– Сергію Васильовичу, як ви вважаєте, у чому основна причина того, що сьогодні команді не вдалося здобути жодного очка?

– Перший тайм ми провалили, у другому вирівняли гру. Мали моменти, які потрібно було реалізовувати. Наприкінці вже й четвертий пропущений гол був зайвим. От і все.

Було дуже багато помилок в обороні. Звичайно, команда може вигравати або програвати, але деяких речей сьогодні в захисті робити було не потрібно. Я дуже незадоволений грою наших крайніх захисників. Також є питання до воротаря. Є над чим працювати, що аналізувати та робити висновки. Помилок було справді дуже багато.

– Як готувалися до сьогоднішнього суперника? Яким був основний план на гру і що в ньому не спрацювало?

– Ми знали, що це молода, хороша команда, яка любить грати у футбол і нічого не боїться. Спокійно готувалися до матчу, знали сильні сторони суперника.

Але десь усе пішло не так. Пропустили перший гол, потім відігралися, але знову припустилися помилок, з’явилася нервозність. У першому таймі було важко переломити ситуацію. Пропустили такі голи, яких можна було уникнути.

У перерві поговорили, зробили певні заміни, і в другому таймі середина поля почала діяти краще. Вийшли й нападники. Зокрема, Савчук почав чіплятися за м’ячі, допоміг команді та забив гол. У першому таймі нам якраз не вистачило мобільності в центрі поля.

– Трохи ностальгійне запитання. Сьогодні ви протистояли Андрію Аніщенку, з яким, наскільки розумію, свого часу грали. Та й Євген Олексійович Красніков — не чужа для вас людина з футбольного минулого.

– Так, тут усі не чужі. Куди не подивлюся на лавку суперника — з усіма колись грав або хтось із них мене тренував. Тому сьогодні була невелика ностальгія.

– Це переважно період харківських “Арсеналу” та “Геліоса”?

– Так, більше “Геліоса”, але все-таки й харківського “Арсеналу”.

– Загалом із теплотою згадуєте ті часи?

– Звичайно. Саме той період дав мені поштовх у футболі. Євген Олексійович Красніков мене помітив, запросив — і все почалося. Звідти пішла моя футбольна кар’єра.

– Чи підтримуєте зараз зв’язок із Євгеном Олексійовичем? Телефонуєте одне одному?

– Ні, вже давно не спілкувалися. Але я був би радий побачитися.

– Ще одне запитання, якщо дозволите. У якому психологічному стані зараз перебуває ваш воротар, зокрема після ранньої заміни?

– Думаю, зараз потрібно знайти правильні слова, підбадьорити його і налаштувати на подальшу роботу. Сьогодні він діяв невпевнено, про що я вже говорив.

Але це футбол, така робота. Нічого страшного не сталося. Просто потрібно зробити правильні висновки — насамперед йому самому. От і все.