Головний тренер збірної Данії Бріан Рімер прокоментував інцидент з Крістіаном Еріксеном під час товариського матчу зі збірною України та відзначив поведінку команди суперників.

– Що коїлося в роздягальні, яку ви щойно залишили?

– Ну, у багатьох сенсах роздягальня розділилася навпіл. Є половина команди, якщо можна так висловитися, яка вже переживала це одного разу. І для них це стало флешбеком, мабуть, до одного з найгірших кошмарів у їхньому житті. Реакції були дуже бурхливими. А є інша половина роздягальні, якої минулого разу не було, і мушу сказати, що там реакція теж була вкрай гострою.

Тож, як і в інших життєвих ситуаціях, коли трапляється подібне, люди реагують абсолютно по-різному, і цей випадок не став винятком. Тому головне було переконатися, що кожен має плече — як дружнє й турботливе, так і професійне, — на яке можна спертися, і подбати про те, щоб тепер, коли ми знаємо, що з Крістіаном усе гаразд, допомогти оговтатися й усім іншим.

– Але після сьогоднішнього дня ви всі роз’їжджаєтеся. Чи забезпечите ви їм якусь допомогу?

– Так, на щастя… до цієї ситуації підійшли вкрай професійно. Я вважаю, що і реакція гравців на полі, і дії DBU (Данського футбольного союзу), УЄФА та нашого штабу… Словом, зараз запущено спеціальний протокол. Як я вже казав, забезпечено як суто людську підтримку, коли ми з боку DBU та тренерського штабу обов’язково тримаємо контакт із гравцями, так і професійну допомогу — кваліфіковані фахівці готові підтримати кожного футболіста чи члена персоналу, на кого вплинула ця подія.

І зрозуміло, що в таких ситуаціях дуже важко передбачити, хто і як це перенесе. У когось реакція може проявитися пізніше. На щастя, кілька гравців, які вже проходили через це раніше, взяли слово, щоб поділитися своїм досвідом і допомогти тим, хто зіткнувся з цим уперше.

– Але з боку все виглядало дуже важко, особливо якщо згадати Йоакіма Меле, який підійшов до центру поля і сів спиною до всіх. У 2021 році він був ближче за всіх…

– Так, і це підтверджує те, що реакції на цю глибоко страшну й сумну подію були абсолютно різними. Хтось, ледь не в сльозах, довго не міг прийти до тями, а хтось просто впав у ступор. Ми дбаємо про обидві групи. Незалежно від того, проявляє людина свої емоції зовні чи переживає все в собі, наше завдання — гарантувати, що з нашого боку вони отримають як професійну допомогу, так і, якщо хочете, щиру людську турботу.

– Що ви думаєте про рішення достроково завершити матч?

– Ну, можна сказати, що все відбулося чітко за інструкцією. Гравці утворили коло, а я… я підійшов і взяв ситуацію під контроль. Швидко зв’язався з УЄФА, точніше, з тренером і керівництвом збірної України, а також з арбітрами, і чітко дав зрозуміти, що ми не повернемося на поле. За жодних обставин.

– Одразу ж?

– Так. Я знав, що цей шок засів настільки глибоко в багатьох із нас, що, зважаючи на це, ми просто не могли продовжувати — і тут не мало значення, товариський це поєдинок, чвертьфінал чи матч чемпіонату світу, — продовжувати цю гру було неможливо. Тому рішення ухвалили швидко, з величезною повагою як з боку арбітрів, так і з боку тренера збірної України [Андреа Мальдери]. З цієї причини воно далося відносно легко.

– Ви були на «Паркені» п’ять років тому (коли у Еріксена зупинилось серце під час матчу з Фінляндією)?

– Ні, насправді не був, дивився по телевізору. Я тоді перебував в Англії і бачив усе по ТБ. Але мені пощастило працювати у «Брентфорді», коли Крістіан повертався, і я був безпосереднім учасником усього процесу його, так би мовити, «return to play» (повернення на поле). Тобто я був дуже близький із Крістіаном на тому етапі після минулого інциденту — у тій, значно приємнішій його частині, коли він знову почав грати. Саме тому сьогоднішнє побило по мені надзвичайно сильно, адже ми зблизилися ще з тих часів.

Але зараз, коли ми тут стоїмо, мені також здається важливим зазначити: ми чудово розуміємо, що сьогодні на стадіоні було 12 000 вболівальників. З власного досвіду минулого разу, коли дивився трансляцію, я знаю, який це удар. Саме тому ми відчули, що наприкінці матчу просто необхідно віддячити трибунам. Коли я зібрав нашу команду та збірну України, то передусім подякував усім за те, що вони стали пліч-о-пліч, і закликав висловити нашу повагу вболівальникам за ту турботу й підтримку, яку вони нам подарували.

– Як ви відчули цю єдність, яку продемонстрували і вболівальники, і українські футболісти?

– Знаєте, це викликає величезну повагу, і я ні в якому разі не сприймаю це як належне. Думаю, ми ніколи не зможемо віддячити їм повною мірою за те, як вони повелися. Я зараз навіть не про рішення припинити матч, а про їхнє щире співчуття. Про їхню миттєву реакцію в момент, коли навколо Крістіана утворилося захисне коло. Про поведінку всього стадіону. Те, як вони… як вони підтримали нас і з першої ж секунди дали зрозуміти: «Ми готові допомогти всім, чим необхідно». Це свідчить про їхній найвищий людський клас.

– Як швидко ви усвідомили ситуацію?

– Ну, це була дивна ситуація, якщо взагалі можна вживати таке слово за подібних обставин. Крістіан якраз сперечався з восьмим номером щодо його судоми. Я спостерігав за цим, тому спершу подумав, що проти нього просто зіграли підло чи грубо на тлі цієї суперечки. Але за лічені долі секунди я збагнув, що справа зовсім у іншому й усе набагато серйозніше. Тієї ж миті ти перемикаєшся в «режим катастрофи» й думаєш лише про те, як правильно діяти, щоб мінімізувати наслідки. І, звісно, у центрі уваги передусім був сам Крістіан.

– Про що думаєш у такий момент, Бріане? Адже ви особисто знаєте Крістіана і, як самі згадали, супроводжували його під час відновлення у «Брентфорді». Які думки встигають промайнути в голові, коли бачиш, як він падає, і усвідомлюєш усю критичність ситуації?

– Що ж, мушу сказати, це неймовірно шокуюче, коли розумієш, наскільки все серйозно. Ми всі у футболі вже багато років, бачили важкі травми та інші подібні жахіття, але це зовсім інше — тут на кону стояло людське життя, – сказав Рімер.