Одинадцять місяців пропрацював у ролі керманича грузинської “Гагри” добре відомий українським вболівальникам Желько Любенович. Колишній півзахисник “Кривбасу”, “Таврії”, “Олександрії” та “Зорі”, а потім головний тренер “Миная” і “Ворскли” напередодні склав свої повноваження у цьому клубі.

Під орудою серба у минулому сезоні “Гагра” вперше у своїй історії посіла 5-е місце, а от у нинішньому йшла 8-ю у чемпіонаті та вийшла по півфіналу Кубка Грузії.

Як цей період оцінює сам Любенович? Аби дізнатися про це, кореспондент UA-Футбол зателефонував йому в Тбілісі. Розмову він почав з теми розставання з клубом.

– Президент вирішив що це зараз краще для “Гагри” – і я погодився, – сказав Желько Любенович. – Тож за взаємною згодою ми припинили співпрацю.

– Яке враження справив на вас рівень чемпіонату Грузії?

– Можу сказати, що мені дуже сподобалося працювати в Грузії. Чемпіонат цікавий, конкуретний. До категорії провідних клубів відносяться “Динамо” (Тбілісі), Динамо” (Батумі), “Іберія 1999”, а в цьому році з’явилася команда гарного рівня “Руставі”.

Вона наразі лідирує у чемпіонаті, випереджаючи батумців на два очки, а тбілісців – на чотири. А ще назвав би кутаїське “Торпедо”, яке у нинішньому сезоні хоч і грає погано, все ж є конкуретноздатним колективом.

– Якщо зрівнювати чемпіонати Грузії та України, то різниця між ними помітна?

– Так. Чемпіонат України все ж переважає грузинський. В ньому набагато більше якісних команд. Якщо ж говорити про рівень майстерності футболістів, то в Грузії такі теж є. От лише зрівнювати їхній рівень саме зараз мені складно, адже в Україні я не працював вже майже півтора роки.

– А як щодо умов?

– Умови для роботи та стадіони на дуже високому рівні. Всі вони нові, сучасні. “Гагра” базується у грузинській столиці – Тбілісі, а грає на гарній арені, яка носить ім’я Давида Петріашвілі. У розпорядженні команди високої якості футбольні поля від Федерації футболу Грузії, на яких проводимо свої заняття. Все зручно для тренувань.

– У складі “Гагри” виступає четверо українців – Олександр Воробей, Ілля Скрипник, Андрій Андрійчук та Віктор Блізниченко. Наскільки вагомий їхній внесок у гру команди?

– Українці непогано адаптувалися до команди і мені приємно було працювати з ними. Місце у воротах займав Воробей, Скрипник грав у півзахисті – на позиції “вісімки”, Андрійчук – нападником, а Блізниченко грав вінгером. Якщо троє перших захищали кольори “Гагри” ще торік, то Блізниченко приєднався до команди у нинішньому сезоні. Серед українців у нього найкращі цифри.

– Чи були матчі, які змусили вас пережити приємні емоції?

– Авжеж. Передусім, це наша перемога 2:0 над чемпіоном країни – “Іберією 1999”. Її ми здобули чотирма турами раніше, в останній день серпня. Запам’ятався і вихід нашої команди до півфіналу Кубка Грузії, що вдалося після перемоги над “Арагві” в серії післяматчевих пенальті. Від цього досягнення були дуже позитивні емоції, адже у кубковому розіграші нам вдалося пройти не один, а три етапи!

– У “Гагру” ви прийшли без свого тренерського штабу. Це накладало відбиток на якість роботи?

– Дуже важко працювати без свого тренерського штабу, але я вдячний тим хлопцям, яких дав мені президент, тому що вони намагалися мені допомогти до останнього дня моєї роботи у “Гаграх”.

– Не жалкуєте про час, проведений у Грузії?

– Звісно не шкодую. Для мене це великий досвід і час, який провів у ФК “Гагри”, залишається тільки в позитивному сенсі. Кожна робота у новому клубі йде на користь у тренерські кар’єрі.

– Чим вразила вас ця країна?

– Неймовірною красою та приємним м’яким кліматом. Коли я їздив з командою на виїзні матчі, то не переставав милуватися мальовничими пейзажами, які тішили око. У Грузії вони повсюди. Мені сподобались грузинські міста та села, які розташовані на лоні неповторної природи – серед гір та річок, а також й на березі Чорного моря.

У столиці, до речі, є дуже велике озеро, яке називають Тбіліським морем. А у самому місті протікає річка Кура. Та найбільше у Грузії мене вразили люди. Завжди із теплом буду згадувати грузинський народ. Це напрочуд привітні, гостинні, щирі та доброзичливі люди.

– Що у ваших подальших планах?

– У планах знайти нову роботу. Адже не хочеться багато відпочивати. Якраз на позитивних емоціях після роботи у “Гагрі” хочеться продовжити працювати у новому клубі. Моя тренерська кар’єра була вже у трьох країнах – у Сербії, Україні та Грузії. Нещодавно спіймав себе на думці: цікаво, у якій країні буде моя наступна робота? (Посміхається).

– За чемпіонатом України слідкуєте?

– Так, звичайно. Кожен тур дивлюся, слідкуючи за всіма командами. Уважно спостерігаю та аналізую їхню гру та результати.

– Яка з команд стала для вас відкриттям у цьому сезоні?

– На даний момент – “Карпати”. Львів’яни мені подобаються найбільше з поміж інших команд. Саме вони грають у найвидовищніший футбол в українському чемпіонаті. Попервах подобався й “Епіцентр”, але останнім часом кам’янчани чомусь “здулись”.

Не знаю, яка нині ситуація у цьому клубі, адже у кожний торгівельний маркет однойменної мережі потрапляють ворожі дрони. Можливо, через цю причину кам’янчани не так добре грають, як на початку чемпіонату.

– А хто найбільше розчарував?

– “Оболонь”. Від цієї команди очікував більшого.

– Гра кого з футболістів, які виступають в УПЛ, вас найбільше вразила?

– Динамівець Пономаренко. Ще півроку тому, побачивши його гру, я зробив висновок, що це якісний нападник. Такі мені подобаються: настирливі, голодні до голу і які прагнуть забивати у кожному матчі. Пономаренко своєю манерою мені чимось нагадує шведа Златана Ібрагімовича. Я проти нього грав.

– Незабаром збірна України розпочне виступи у Лізі націй, де її суперниками будуть Угорщина, Грузія та Північна Ірландія. Що думаєте щодо шансів “синьо-жовтих”?

– Коли Україна гратиме 28 вересня у Грузії, я планую бути на цьому матчі. Якщо ж говорити про шанси, то кожен із трьох суперників непростий. Я сподіваюсь, що з появою біля керма української збірної нового керманича Андреаса Мальдери її результати стануть кращими і та мета, яка поставлена перед головною командою країни, буде досягнута.