В ексклюзивному інтерв’ю Football.ua Олег Очеретько проаналізував останні успіхи Карпат, розповів про свої перспективи, виступ на Олімпіаді, феномен Руслана Ротаня та партнерів по команді, які вразили своєю майстерністю.

— Олеже, позаду непростий матч проти Лівого Берега. Як оціниш його для себе та своєї команди?

— Якщо чесно, тяжкий матч був. Ми грали вдесятьох, після того як вилучили Пабло Альвареса. Не очікували, що за цей фол дадуть другу жовту картку. Було важко пересилити суперника, гра трошки змінилася. В перерві ми почули налаштування тренера, вийшли на другий тайм та здобули перемогу.

— Загалом, у Карпат безпрограшна серія у чемпіонаті сягає вже 9 матчів. В чому секрет?

— Кожна людина знаходить для себе мотивацію не програти в кожному матчі. Ми всі намагаємося прогресувати в тренуваннях. Якщо ти повний цикл, весь тиждень тренуєшся із позитивом, то це впливає на гру. 

— Ти зіграв 24 матчі в УПЛ цього сезону. Наскільки ти задоволений своєю грою?

— Мені все подобається. Я дуже радію кожному моменту, перебуваючи у цій команді, як в іграх, так і в тренуваннях. Це для мене великий плюс, я набираюся впевненості в собі та своїх діях. 

— Попереду матч проти Олександрії і добре знайомого тобі за молодіжною збірною Руслана Ротаня. Яке у тебе враження від його роботи у цьому сезоні?

— Те, що він зробив з Олександрією, як вони грають, як контролюють м’яч… Це яскраво демонструє якості тренера, який успішно доносить до гравців інформацію про те, в який футбол він хоче грати.

— Ти виступаєш за Карпати на правах оренди. Наскільки висока ймовірність, що залишишся у львівському клубі?

— На це питання поки не можу дати відповіді, бо сам не знаю, що буде далі. Поки не зрозуміло, чи буду тут залишатися, чи повернуся до Шахтаря. Подивимось вже по завершенні сезону.

— Ти родом з Макіївки. У суспільстві існує багато стереотипів, що у Львові існує певне упереджене ставлення до східняків. Чи відчув ти на це на власному досвіді?

— Ні, взагалі. Все чудово, з вболівальниками ніяких проблем немає. Всі одне одного підтримують. У мене нічого такого не траплялося. 

— І в побуті все в порядку?

— Так, звісно.

— Свого часу у Карпатах, а згодом і в Шахтарі працював Ігор Йовічевич. Про нього багато гравців й досі тепло відгукується. В чому його феномен?

— Мені здається, його сильні сторони – це мотивація та атмосфера в команді. Все було тепло, дружньо, всі посміхалися. Словом, дуже приємна атмосфера. А ще, Йовічевич – сильний мотиватор. Він міг таку промову сказати, що хотілося вийти і виграти матч, хто б не був у суперниках.

— В тій версії Шахтаря твоїми партнерами по команді були зокрема Михайло Мудрик, Георгій Судаков та Анатолій Трубін. Чому вони круті? Що ти бачив на тренуваннях?

— У кожного свої сильні сторони. Толя дуже грамотно обирав позицію у воротарській зоні. Мені це подобалося. Міша – це швидкість, він любить побігати з кимось на вільному просторі. У Жори класне бачення поля. У кожного різні дані.

— Чи віриш ти в те, що Судаков зможе заграти у топовому європейському чемпіонаті?

— Авжеж. У нього є всі якості. Головне, щоб був розвиток. Завжди є куди рости. Важливо знаходити для себе мотивацію і не опускати рук. Тоді у нього все вийде.

— Хто взагалі найбільший майстер, з ким тобі доводилося грати за одну команду?

— Та багато таких гравців було. З українців… в Дніпрі-1 мені дуже подобався Піхальонок. Він мав відмінний контроль м’яча. А ще – Руслан Бабенко, з ним було дуже зручно грати, він гарно бачить поле, контролює м’яч. Робить все, як за підручником. 

— А якщо ще й іноземців розглянути?

— Тайсон та Марлос. Чому Тайсон: він майстер обіграти один в один, іноді й двох суперників. У нього шалена швидкість була. А щодо Марлоса – це гравець міні-футболу. Я бачив на тренуваннях, як у нього 3-4 гравці хочуть забрати м’яч на маленькому клаптику поля. Але він своїми ніжками так вправно приборкував м’яч, що відібрати у нього було неможливо. І коли він стягував на себе чотирьох гравців на короткому просторі і починав їх вовтузити, а потім ще й прокидав комусь поміж ніг, це була якась магія!

— Зазвичай, такі гравці такими діями провокують на собі фоли, правда?

— Тут така історія: коли в грі, це одна історія. А от на тренуваннях він робив все максимально правильно. Не просто обіграти, щоб обіграти, а ще й зробити це красиво. 

— Досвід перебування в одній команді з бразильцями у Шахтарі допомагає тобі зараз у спілкуванні із легіонерами в Карпатах?

— Звичайно. 

— Португальською трохи говориш?

— Зовсім трохи. Я не вчив її фундаментально, але знаю кілька слів для того, аби краще взаємодіяти з партнерами на полі. Попереду, ззаду, ліворуч, праворуч, словом, на такому рівні, основні моменти. Якщо ж спробувати поговорити португальською більш детально, то, напевно, я не найкращий співрозмовник. 

— А як щодо англійської?

— Тут краще, ми на обіді можемо з Пабло (Альваресом – прим. Football.ua) поговорити. Бруніньо, Ігор Невес, Жан Педросо – усі розуміють англійську мову. В цьому сенсі проблем немає. Пабло взагалі у нас як перекладач, він допомагає комунікувати. Якщо нам треба щось пояснити бразильцям, то ми говоримо Пабло, він перекладає і їм, і нам. 

— Минулого літа ти брав участь в історичній події – грав за олімпійську збірну України з футболу на ОІ-2024. Що тебе вразило найбільше на тому турнірі? Не лише з футбольної точки зору, а можливо, і з навколофутбольної?

— Якщо про навколофутбольні речі говорити, то вразили вболівальники. Їх було досить багато, як з нашої країни, так і з інших країн.

— Особливо з Марокко.

— Так, це правда. Але сказати так, щоб щось вразило до вау-ефекту, то такого не було. 

— Ти грав проти Аргентини, у складі якої були Ніколас Отаменді та Хуліан Альварес. Наскільки важко було їм протистояти?

— Я хочу сказати, що навіть з Марокко було складно. Кожен матч там – це як остання гра в житті. Відчуваєш атмосферу гри, у якій всі викладаються на 100%. Кожному тяжко, бо м’яч виривають з ногами, щоб ти не забив. Така самовіддача грала провідну роль на тому турнірі.

— Озираючись назад, чи могла наша збірна зіграти на Олімпіаді краще?

— Та звісно, якщо повертати час назад, знаючи свої помилки, то можна все зробити інакше. І ми могли б зіграти краще, але цього не можна зробити. А взагалі, це був дуже хороший досвід.

— У Маріуполі я запам’ятав тебе не лише за ігровими характеристиками, а ще й за іміджем. У тебе було довге волосся, зібране у хвіст. Як довго ти його відрощував?

— Скільки років – вже не пам’ятаю, але це було довго. 

— А що вплинуло на твоє рішення змінити імідж і відрубати довге волосся?

— Був вихідний, я лежав вдома у Маріуполі. І просто вже було ліньки за ним доглядати. Кожного ранку прокидаєшся, волосся жирніє. І от настав момент, коли я відважився підстригтися. Записався до знайомого барбера у Києві, приїхав і постригся. 

— І не шкодуєш?

— Ні, це було правильне рішення.

— У тебе є невеличкий досвід у Лізі чемпіонів, ти зіграв із Селтіком 12 хвилин і відчув атмосферу турніру. Зараз Карпати претендують на четверте місце у чемпіонаті, яке дасть право представляти Україну у Лізі конференцій. Чи можна вважати потрапляння до єврокубків із Карпатами головним викликом для тебе у поточному році?

— Так, бо той шлях, який ми проходимо зараз – це важко. Якщо ми долаємо усі перешкоди і дай Бог потрапимо в єврокубки, це буде великий досвід для нас. Ми маємо такі амбіції і хотіли б спробувати свої сили на міжнародній арені.