– Я вам скажу так. Один тренер сказав мені такі слова: “Скільки ти пропустив через травму, стільки часу піде й на відновлення”. Можу підтвердити, що це так і є. Я теж думав, отримавши травму, що зараз я відновлюся, все буде швидко і я поверну себе до тієї форми, яку я мав. А насправді виявилося не так. Дуже важко повернутися до тієї форми, яка у мене була. Але головне у цій ситуації, що якщо ти чогось хочеш і віриш у це, то обов’язково досягнеш цього результату. Я працюю далі, вірю, сподіваюся, що мене прорве і я повернусь на той самий рівень.

– Як психологічно молодому гравцеві пережити такий критичний момент у кар’єрі, коли ти маєш грати, ти сповнений сил, а в реальності – перебуваєш на тривалому лікарняному?

– Це дуже важко, але це не найстрашніше, що може бути у житті. Найголовніше, це щоб у нас в країні закінчилася війна. А щодо травми, то футбол – це важко, як морально, так і фізично. Конкретно у цій ситуації ти постійно перебуваєш морально-подавленим. Бо ти знаєш, в який футбол ти можеш грати, яких результатів досягати, а тут така травма і стільки часу йде повз тебе. А футбольне життя коротке…

– Ясна річ, що у цій ситуації підтримала сім’я. А хто з гравців висловив найбільшу підтримку?

– На той момент я грав за “Шахтар”. Тоді тренером був Ігор Йовічевич. Був матч Ліги чемпіонів з “Лейпцигом”, вся команда виходила зі мною на зв’язок перед цією грою. Це було дуже приємно.

Плюс, з багатьма хлопцями, з ким я грав за національну та молодіжну збірну, також контактували. Усі підтримали мене, – розповів Корнієнко.