«Агент зв’язався зі мною, маючи надзвичайні новини. Пам’ятаєте, пів року тому я грав у вуличних лігах Москви. 9 місяців тому я ледь не втратив ногу. Навіть зараз я був в «Уфі». Це місце, де великі команди рідко проводять скаутинг.

Тому те, що він мені сказав, звучало як жорстокий жарт: «Алекс, «Манчестер Сіті» запитав про тебе». «Манчестер Сіті»?! Вони були чемпіонами АПЛ 2014 році. Вони щойно найняли Пепа Гвардіолу на наступний сезон, найкращого тренера світового футболу. Це було смішно.

«Зеніт», Дортмунд, я розумію», — сказав я. – Але «Ман Сіті»?! Тепер ти зайшов занадто далеко!»

Він запевнив мене, що їхній інтерес був щирим. Мабуть, вони стежили за мною після того матчу Юнацької Ліги чемпіонів з «Арсеналом». Зрештою, це була подія, яка змінила життя! Вони дивувалися, чому я зник з радарів, але помітили, що я знову з’явився в «Уфі». У мене крутилась голова. Я був за крок до Євро, і ніхто не міг собі уявити такий крок. Я одразу отримав підтвердження цього.

Тренер збірної України Фоменко покликав мене на розмову, щоб повторити те попередження, яке Головко зробив мені кілька місяців тому. Для мене було неприйнятно грати в Росії. «Алекс, ти розумієш, що якщо ти вирішив продовжувати грати в Росії, то більше не будеш грати за збірну?» Тепер я зрозумів, що вони серйозно.

Я вирішив, що в будь-якому випадку хочу покинути «Уфу,» тому що те, як закінчився сезон, викликало у мене неспокій за людей, які там були. Я відчув, що це вдалий момент, щоб поділитися з Фоменком потенційними хорошими новинами. Я сказав йому, що у мене є кілька варіантів за кордоном, і, можливо, ви зрозумієте, чому я трохи стримано ділився своїми новинами. І чому навіть мені було важко це зрозуміти.

Фоменко – чоловік, який завжди смертельно серйозний. Він ніколи не посміхається, ніколи не виявляє жодних емоцій. Ви ніколи не дізнаєтеся з його обличчя, чи команда виграє 3:0 чи програє 0:3. Він запитав: «Де?» А я відповів: «Ну, мій агент отримав повідомлення від «Манчестер Сіті». Я міг би туди піти». Цей суворий тренер, який ніколи не посміхається, просто подивився на мене і розреготався. Цей хлопець з «Уфи», 18 років? «Манчестер Сіті»?! Очевидно, це був якийсь жарт. Я мало не розсміявся разом з ним, бо теж не міг у це повірити. Я нікому не розповідав, боячись наврочити, а також тому, що знав, що у більшості людей буде така ж зневажлива реакція», – написав Зінченко у своїй автобіографії.