Український футбол

17-річний голкіпер ЮКСА Роман Шерстяних розповів клубній пресслужбі про свій шлях у футболі, назвав кумирів у футболі, а також виокремив сильні сторони «хрестоносців».

– Романе, як відбулося ваше знайомство з футболом?

– Любов до футболу мені привив батько. Вперше я був на матчі Дніпро – Шахтар у 2017 році, це був Кубок України. Мені дуже сподобався цей вид спорту і я вирішив займатись у місцевій ДЮСШ у Верхньодніпровську. Моїми першими тренерами були Чепа Ігор та Івашина Володимир.

– Тобто вам було вже 10 років, коли прийшли у футбол. Як вважаєте, чи не запізно це?

– Ні, не запізно. Хтось починає у 15 і стає професіоналом, хтось у 10. У всіх футболістів-професіоналів свій шлях, я так вважаю.

– У якій академії ви почали займатися футболом?

– У НФК Дніпро. У свої 13 років пройшов перший відбір, другий, потім поїхав на збори і мені сказали, що я підійшов.

– Як виник варіант із переходом до ФК ЮКСА, чи довго думали над пропозицією?

– Мені зателефонував агент. Я шукав команду і так вийшло, що можна було поїхати до U.C.S.A на перегляд. Я навіть не думав. Я не знав, що це за клуб, які футболісти, тренери… Я просто поїхав і в підсумку тут залишився.

– Далеко не у всіх футболістів, яким за 20 років, є агенти. У вас в 17 років він вже є. Розкажіть про знайомство і співпрацю з ним?

– У 2021 році в нас у міжсезоння була пауза на ДЮФЛУ. Нас заявили грати на першості Дніпропетровської області. Ми грали зі старшими на рік командами, я отримав приз найкращого воротаря Дніпропетровщини. І після того ми познайомились із моїм агентом Дмитром Лебідем. Він зв’язався зі мною через соціальні мережі.

– Рівно два роки тому росія розпочала повномасштабне військове вторгнення в Україну (інтерв’ю записувалося 24.02.2024, – Прим.). Згадайте, як для вас розпочалася війна?

-Мене розбудила мама, сказала, що почалась війна. Я спочатку не повірив, навіть посміявся з цього, кажу: яка війна? Потім зрозумів, що це не жарти, що це справжня війна. Це не передати словами, дуже важко було в той момент. На своє день народження, 6 березня, я виїхав грати до Угорщини в академію, еліт-лігу. Поїхав сам, без батьків. Було дуже важко. Їхав евакуаційним потягом. У купе було близько 10 людей, десь дві доби добирався до Угорщини.

– Був момент, коли по-справжньому страшно було?

– Було страшно в перші дні війни за своїх рідних, близьких, що може піти щось не так…

– У якому чемпіонаті мрієте грати?

– Мабуть у чемпіонаті Іспанії. Хотів би там перевірити свої сили.

– Шляхом Андрія Луніна?

– Мабуть, так. Тільки я за Барселону мрію зіграти.

– Що, на вашу думку, краще: бути другим воротарем у Барселоні, чи першим у команді української Прем’єр-Ліги?

– Першим в УПЛ. Грати краще, ніж сидіти на лавці.

– Чи є клуб або навіть чемпіонат, у якому ви принципово не гратимете, які б гроші не пропонували?

– Ви, мабуть, знаєте, яка це країна і який це чемпіонат. Крім російських клубів – ті, які з ними пов’язані.

– Тобто в умовний Монако ви б теж не пішли?

– Так, подібні варіанти я навіть не розглядатиму.

– Чи є в вас кумир у футболі?

– Мені подобається багато воротарів – і сучасних, і тих, які вже завершили свою кар’єру. Мабуть, найулюбленішими є Джанлуїджі Буффон та Едерсон.

– А серед українських?

– Серед українських мені дуже імпонує гра вже згаданого Андрія Луніна. Він своєю роботою довів, що він не просто воротар на заміні, а й може конкурувати за місце в стартовому складі мадридського Реала.

– Багато одноклубників та тренерів відзначають ваш стрімкий прогрес за останні пів року. Це заслуга Івана Остапова?

– Так, звичайно. Ми з ним кожного дня працюємо над цим, над моєю психологією – як на тренуваннях, так і поза ними. Відпрацьовуємо з ним усі аспекти сучасного голкіпера. Завдяки ньому ми прогресуємо разом.

– Хто з одноклубників є для вас є авторитетом у команді?

– Для мене Євген Селін, легенда українського футболу, гравець, який грав за збірну, він справжній лідер. Також наш капітан Олег Синьогуб. Він теж лідер, досвідчений гравець, завжди підтримує, добре ставиться до молодих.

– Який матч для вас найбільш пам’ятний на даний момент?

– Якщо дивитись із боку рівня команди, то це, звичайно, гра проти Оболоні, команди Прем’єр-ліги. Це мій перший досвід протистояння клубу рівня УПЛ.

– Наскільки складно було налаштуватися на цей матч? Адже це, дійсно, перший подібний досвід для вас, нехай навіть у спарингу…

– Тренери мені перед матчем сказали, щоб я ментально і фізично готувався до цього поєдинку. Що я вийду грати, як мінімум на 20 хвилин.

– Назвіть свої сильні та слабкі сторони?

– Це більше питання до мого тренера воротарів, він з боку краще їх бачить. На мою думку, сильними сторонами є гра ногами та на лінії воріт. Слабою, можливо, можна назвати гру на виходах, але це через мій вік, адже я ще молодий воротар, недосвідчений. Із плином часу все зміниться.

– Чому обрали саме амплуа голкіпера?

– Не знаю, як Бог дав, так і вийшло. Пам’ятаю, в 11 років вийшов грати у дворі, голими руками ловив м’ячі, мені сподобалося. Наступного дня мама замовила мені перші воротарські рукавиці. бо я сказав їй, що мені болять руки. Так воно й пішло.

– Яка ваша кінцева мрія чи мета у футболі?

– Мабуть, одна з мрій, як і у всіх, це збірна України, звичайно. І грати стабільно на високому рівні у вищих дивізіонах Європи.

– Як вам атмосфера в команді?

– Ми усі сім’я, одна велика родина. Всі підтримують, з усіма спілкуємось. У нас немає розподілу на «молодняк» та «старичків». У колективі все добре.

– Що є козирем «хрестоносців»? Завдяки чому команді, створеній лише 7 місяців тому, вдалося одразу боротися за підвищення у класі?

– На мою думку, віра в себе. Ми всі віримо, що можемо це зробити, що ми достойна команда, зібрана за декілька тижнів. Але ми покажемо усім, на що ми здатні. Працюємо задля цього.

Пресслужба ПФЛ за матеріалами ЮКСА