Український футбол

Колишній півзахисник “Дніпра” Олександр Грицай згадав роботу з Олександром Рикуном, який також частину своєї кар’єри провів у дніпровському клубі.

– Нас добре прийняли. На той момент у “Дніпрі” були переважно молоді хлопці. Ми швидко здружилися. Жили у старому корпусі, по двоє. Спочатку сусідом по кімнаті мав Андрій Зубченко. Сам він із Запоріжжя, тому часто їхав, і я залишався в кімнаті сам. Потім підселили до мене Олександра Рикуна. Він місцевий, тож після тренувань весь час їхав додому ночувати. Приїжджав уже на заїзд перед іграми.

– Яким Рикун був у побуті?

– Все було чудово, жодних проблем. Усі ті навколофутбольні історії, які розповідали про нього, якщо й відбувалися, то поза базою у вільний від тренувань та ігор час.

– Чим займалися на базі?

– Читали спортивну пресу. Найпопулярнішими були газети “Спорт-експрес”, “Команда”. Пам’ятаю, ходили за ними до найближчого кіоску за 15 хвилин від бази. А ще книжки різні читали. Згодом почали з’являтися перші приставки. Стали на них грати то футбол, то хокей.

– Юні Ротань, Назаренко, Рикун, Шершун… Якими вони були?

– Із цими хлопцями я, вважай, виріс на базі. Тоді ніхто так далеко не заглядав уперед, ніхто не думав, що вони стануть зірками українського футболу. Але було видно, які у них світлі голови, як бачать поле, як поводяться з м’ячем. Рикун взагалі був красень: так корпусом працював, не підберешся до м’яча. На тренуваннях ми часто грали один проти одного. Можу сказати, що Рикун чудово готував мене до майбутніх єдиноборств із опонентами.