Український футбол

Новий головний тренер Дніпра-1 Юрій Максимов розповів про головну мотивацію зміни клубу і плани на майбутнє.

– Як обстановка в Дніпрі. Звуки сирен дають час нормально потренуватися?

– Попри те, що по Дніпру час від часу прилітає, на жаль, база, тренувальні поля, стадіон, все ціле, все функціонує. З інфраструктурою проблем немає.

Команда після тривалого часу перебування в Ужгороді, нарешті, повернулася до рідного міста, і це – безумовний плюс. Не треба постійно рухатись, підлаштовуватись, тренуватися то на одному полі, то на іншому.

Але… Є і мінуси. Зараз гравці трохи пригнічені, скажімо так. Моє завдання ‒ тренувати. Сформувати нову команду. Дати необхідний результат.

– Необхідний, як ви сказали, результат ‒ це який?

– За підсумками чемпіонату пробитися до єврокубків. Таке завдання озвучили мені перед підписанням контракту.

– Ви вважаєте, що цьому Дніпру-1 без Довбика, без кількох майстерних легіонерів, я про півзахисника Домінго Бланко, голкіпера Макса Валефа, які, не побоюсь цього слова втекли з України, під силу фінішувати в першій п’ятірці?

– Якби я не бачив потенціал в цій команді, я б сюди не прийшов. У мене була хороша посада в хорошій команді, чудовий президент. Я про Звягель і Геннадія Буткевича (президент Полісся, ‒ прим.). Мене влаштовувало все!

І я все це залишив заради Дніпра-1, заради саме цієї команди. Не так вже й просто було це зробити, як може комусь здатися, але, ви ж розумієте, від такий пропозицій, як-то кажуть, не відмовляються.

Мені вже немає що і кому доводити, я не молодий тренер, але в мене є бажання досягти високих результатів. І з Дніпром-1 це можливо.

Так, Дніпро-1 ‒ це не той славетний Дніпро, що був, але так чи інакше всі асоціюють новий клуб зі старим, тож потрібно тримати планку. Клуб новий, але амбіційний.

Та й Дніпро для мене місто зовсім не чуже. Свого часу, на початку 90-х, я тут грав. Згадки про ті часи лише позитивні.

– До Дніпра ви прибули не один, а зі своєю свитою – помічниками Сергієм Ревутом і Микола Іщенком та тренер воротарів Миколою Медіним. Можливо, плануєте ще й когось із гравців своєї колишньої команди переманити до нового клубу?

– Я не можу так зробити. Це буде не по-чоловічому. Там, у Звягелі, виховують молодь з прицілом для Полісся. Хто хоч трохи розбирається в українському футболі, чудово розуміє, Звягель – фарм-клуб Полісся.

Там є класні молоді гравці, наприклад, півзахисник Богдан Панчишин. 19 років хлопчині, світла голова. Жодного зауваження не зробив йому за весь час праці в клубі.

Денис Ндукве ‒ відмінний півзахисник. 23 роки, постійно прогресує. Форвард Артур Ващишин, вихованець академії Динамо (обидва в ПФК Звягель створили дует нападників при схемі 4-4-2, – прим.).

Я не можу вкрасти цих хлопців, переманивши їх до команди з Прем’єр-ліги. Повторюсь, в Звягелі до мене було дуже адекватне відношення. І відпустили мене теж без претензій, тому не можу я у відповідь зробити їм таку підставу.

– Не потрібно бути на Вашому місці, щоб сміливо сказати, що у Дніпра-1 є суттєві пробоїни в кожній ланці. Яку з дірок потрібно латати першою?

– Напевно, кожен тренер хоче підсилити кожну ланку. Буду потроху будувати свою команду, бо у кожного тренера власне бачення гри. Зараз я не можу предметно говорити, бо це будуть пусто-порожні балачки. Я провів всього одне тренування з командою, лише трошки познайомився з колективом.

Знаєте, це не відповідь на Ваше питання, але – для мене зараз найголовніше, щоб мікроклімат в команді був нормальний.

– Попри відсутність досвідченого голкіпера, Дніпро-1 в УПЛ пропускає не так вже й багато – чотири голи за чотири гри. Натомість забиває мало. Показники такі ж.

– Я розумію хід ваших думок. Так, це наслідок того, що з команди пішов Артем Довбик. Особисто за нього я радий. Це нормально і правильно, він виріс, йому треба було йти на підвищення, В команді постійно має бути рух. Це як у випадку з річкою, має бути течія.

– Вже в неділю Ви вперше виведете Дніпро-1 в якості головного тренера цієї команди на матч проти Колоса. Наскільки важливо стартувати з перемоги?

– Хотілося б перемогти, звісно, чого брехати. Але, для мене зараз куди важливіше налаштувати в команді нормальну робочу атмосферу в колективі.

На зібранні я сказав хлопцям, що ми щасливі люди. Ми маємо нагоду займатися улюбленою справою, грати у футбол. В Україні йде війна, і ми маємо лише дякувати військовим. Десятки тисяч наших воїнів на фронті боронять нашу землю, дають нам шанс жити і грати у футбол ризикуючи своїм життям.

Немає зараз на що жалітися гравцям Дніпра-1! Результати прийдуть, я впевнений у цьому. Варто набратися терпіння.