Український футбол

Головний тренер “Кривбасу” Юрій Вернидуб розповів про кадрові зміни, завдання на сезон, роботу арбітрів, а також про завершення ігрової кар’єри його сина – Віталія Вернидуба, який також починає тренерську роботу.

Втрати та придбання команди

— Юрію Миколайовичу, влітку команду залишила група досвідчених футболістів: Сарнавський, Опанасенко та Банада. Наскільки це відчутні втрати?

— А чого ви не рахуєте сюди Капіча, Микитишина? Для нас ці два гравці – це дійсно великі втрати. Травмований, і не знаю, коли він буде готовий грати, Якімець. Оце втрати. Щодо Банади – він не продовжив контракт. Цей гравець дуже допоміг нам, і я про це вже говорив, я подякував йому. Ми вирішили знайти більш молодшого футболіста, більше схожого на Капіча, який би зміг вести цю гру.

Тому я дуже вдячний Банаді, зараз він є гравцем ЛНЗ. І я йому бажаю побільше здоров’я та гарного подальшого спортивного шляху.

Женя Опанасенко також мало грав, тому ми вирішили не продовжувати угоду. Хотіли знайти на цю позицію також молодшого футболіста, але із певним досвідом. Тому потисли руки і без жодних образ розійшлися. Я дуже добре знаю цього гравця, він вихованець футбольної школи запорізького Металурга. Повірте мені, я знаю його з самого дитинства.

Чому залишив команду Сарнавський, я думаю, ви знаєте. Він не захотів з нами подовжувати контракт. Це його рішення, нема питань. Потисли руки і також розійшлися.

А Капіч, Микитишин, Якімець, той же Соса, який приїхав після збірної і йому зробили операцію на коліні, оце втрати. Чотири гравці, на яких ми дуже розраховували. Закінчив кар’єру Вернидуб, але в центральну ланку захисту ми вже чекаємо поповнення. Тому втрати все одно є, але я сподіваюся і знаю, що можемо поповнити їх тими футболістами, які є в нашій команді. Дуже на них розраховую.

— До команди приєднався Джихад Бізімана з екзотичної для нас країни – Руанди. Як би ви охарактеризували цього гравця?

— Найкраща його характеристика – це те, що він є гравцем своєї національної збірної. Більше того, він є капітаном команди. Я на нього дуже розраховую. Дуже міцний гравець у центрі поля, вміє відбирати, непогано підлаштовується під вихід з оборони в атаку. Так що ми на нього розраховуємо.

— Попереду дії команди мають підсилити одразу кілька гравців: Хрвое Іліч, Віктор Блізніченко, Олег Кожушко та Данило Гончарук. Чи плануєте ви ще підсилювати атакувальну ланку?

— 100%, ми цим займаємося. Але на сьогоднішній день я розраховую на всіх названих вами гравців. Це молоді футболісти, перспективні, думаю, що з часом вони стануть основними гравцями нашого складу та допоможуть Кривбасу.

Суддівський фактор у всій красі

— Ви провели шість матчів під час міжсезоння. Який з них дав вам найбільше корисної інформації про команду?

— Будь-який спаринг дає корисну інформацію. В кожному з них було видно плюси та мінуси команди. Я дуже вдячний нашим суперникам, із якими ми грали в міжсезоння. З негативу: на жаль, знову травму отримав наш захисник Дмитро Семенов. Усією командою бажаємо йому пройти через усі ці труднощі та негаразди, й повернутись на поле ще більш сильним.

— Перший матч в чемпіонаті мав негативний присмак не через футбольні фактори. Як і рік тому, дії арбітра викликали у вас обурення. Чому це відбувається, на вашу думку?

— Я не знаю. Бо якщо послухати тих, хто щось розповідає, то Вернидуб не любить програвати, тому він завжди незадоволений суддівством. І це нормально: бо я дійсно незадоволений та не хочу програвати. Але коли ти програєш за допомогою людей, які вирішують твою долю, там пенальті не поставили, там ще щось. Якщо немає там пенальті і ти думаєш, що це симуляція, то ти як рефері повинен зупинити гру, поставити вільний удар в бік Кривбаса і дати жовту картку тому ж Хомченовському. І не було б тоді цього вилучення.

Але коли читаєш того ж досвідченого рефері Мирослава Ступара, який говорить, що там був пенальті і це конкретна помилка судді, то що тут можна говорити? Я не думаю, що це була помилка. Це могло статися із молодим арбітром, але коли судить досвідчений і постійно якісь моменти пропускає (там не побачив, там недогледів), то це мене бентежить.

Я не хочу на цю тему багато говорити, бо звісно ж я незадоволений. Одна справа, коли ти програєш у рівній боротьбі, інша, коли є сторонні чинники. Якщо ми програємо в рівній боротьбі, то я завжди це визнаю. А коли я бачу, що йде повна домінація людини, яка працює на цій грі і робить все, щоб не дати використати свій шанс для Кривбаса – це вже інша історія. Єдине, чого я хочу, щоб судді судили те, що вони бачать, а не те, що вони хочуть.

Потім вони говорять: вибачте, я не побачив. Але ці вибачення вже ні до чого. Доля будь-якого тренера залежить від цих людей. І чомусь вони можуть дозволити собі використати ці моменти для того, щоб цей же тренер залишив команду і його звільнили. А чому суддя може помилитися і пропустити 1-2 гри? То звільняйте і цих арбітрів. Тоді їм буде зрозуміло, що ця помилка буде коштувати їм подальшої праці. Ось і все.

Прогнози та приватне життя

— За вашими відчуттями, за якістю футболу нинішній чемпіонат буде сильнішим за попередній?

— Важко сказати. Він буде сильнішим, якщо наші клуби, які потрапили до єврокубків, непогано пройдуть цей шлях. Особливо ті команди, які будуть в групі. Тоді можна сказати, що ми ростемо. Якщо ж там нічого не здобудемо, це буде більше схоже на те, що рівень чемпіонату трошки падає.

— Ваш син завершив кар’єру футболіста. Наскільки це для вас було важкою новиною?

— Та чому важкою? Я йому казав, що він може й далі грати. Але прийшов той час, коли треба зупинитися. Він сам це усвідомив, підійшов до мене і сказав, що мабуть хватить. Травми, які його підкошували в тому чемпіонаті, їх було дуже багато.

Він це добре розумів. На мою думку, Віталій обрав правильний шлях. Якщо він хоче продовжити свій шлях у футболі, то я його тільки підтримаю. Я ж йому завжди допоможу та підкажу. Хотілося б, що Віталій був ще кращим, ніж я і досягав ще більших результатів як тренер.

— Цьогоріч відновлюється розіграш Кубку України. Які загалом завдання керівництво окреслило перед вами в обох турнірах?

— Я не знаю, як це правильно сказати, але я для себе ставлю завжди найвищі планки. У чемпіонаті посісти місце якомога вище, щоб в кожній грі здобувати максимальний результат. У Кубку України – також. Якщо ми не будемо ставити собі таких завдань, то який сенс цієї праці? За що боротися команді? Щоб не вилетіти?

Ми цей етап вже пройшли. Від року в рік потрібно ставити все вищі цілі та зробити все, щоб хлопці зростали як професіонали, а ми із тренерським штабом також підвищували свою майстерність. Найголовніше, щоб ми досягали результатів. Думаю, цього хоче і наше керівництво, і президент клубу.

Чому вболівальників не пускають на стадіони?

— Міністерство молоді та спорту не дозволило глядачам приходити на стадіони. Як ви сприйняли це рішення?

— Мені тяжко про це говорити. З одної сторони, може воно і не потрібно, тому що у нас в країні триває війна. Може ж таке бути, що під час гри десь щось станеться? Може. Якщо є укриття, де можна, щоб люди сховалися, то так. Але наскільки я знаю, таких великих укриттів немає.

З іншого боку, чому ми можемо проводити концерти, свята, як робить місцева влада, а піти на футбол – не можем. Це палка про два кінці. Я не хотів би тут щось аналізувати, бо є люди, які цим займаються, вони мають проаналізувати це, дати безпеку усім охочим. Якщо вони це можуть зробити, потрібно дозволити вболівальникам прийти на стадіон. Якщо ж ні, тоді не варто.

— У Кривому Розі досить неспокійно зараз – минулого понеділка рашисти поцілили у житловий будинок… Як команда та ви особисто переживаєте ці події?

— Це дуже тяжко, не тільки у нас в Кривому Розі, в Одесі ще гарячіше. Життя продовжується, треба до цього ставитися із розумінням, бути обережним, дослухатися до повітряних тривог і робити все для того, щоб не попасти під обстріли. Хоча ви бачите, наш “братній народ” поводить себе так… розповідають, що б’ють по військових частинах, але чомусь попадають по житлових будинках.

Це дуже боляче для всіх нас, особливо коли гинуть діти, жінки, люди похилого віку. Мені б дуже хотілося, щоб це закінчилося якомога швидше. Все одно це закінчиться нашою перемогою, треба набратися терпіння. Інакше бути не може.