Український футбол

Нападник “Дніпра-1” Олександр Філіппов дав перше інтерв’ю пресслужбі у якості нового гравця “спортклубівців”.

– Олександре, раді вітати у нашому клубі! Ти прибув з корабля на бал – з літака на тренування. Які перші враження? Чи встиг вже познайомитися з партнерами?

– Дякую за привітання. Я радий бути в цій чудовій команді. Так, вийшло трішки несподівано: з літака майже одразу на тренування, а сьогодні вже буде дуже важлива для нас гра. З іншого боку, дуже добре, що все швидко так трапилося, адже є шанс вийти та допомогти хлопцям. Буду робити все від себе залежне, щоб якомога швидше влитись до колективу.

– Вже мав розмову з головним тренером?

– Так, ми трішки поспілкувалися з Олександром Миколайовичем. Він розповів необхідні речі щодо гри та побуту команди. Будемо готуватися та день за днем краще розуміти і хлопців, і тренерські ідеї.

– У стрічках новин тебе одразу почали представляти як заміну Артему Довбику. Як відчуваєш себе у цій ситуації?

– Люди хочуть бачити заміну по позиції. Артем дійсно виконав тут дуже важливу й гарну роботу, залишив великий слід у команді та заслужено пішов на підвищення. Я можу лише побажати йому всього найкращого. Я теж нападник, тому зрозуміло, що люди хочуть бачити таку ж працю на тренуваннях, такі ж голи у матчах. Повторюся, буду робити все від себе залежне, щоб це втілилося у життя.

– Як оцінюєш свою форму? Чи вдалося пройти збори перед сезоном?

– Все пройшло добре, за що дякую моєму вже попередньому клубу “Сент-Трюйден”. Мені дали можливість добре провести збори, я грав товариські матчі. Відчуваю себе добре, і, гадаю, що готовий нехай не на сто відсотків, але десь на 70 точно.

– Наскільки можеш сказати, що ти знайомий з грою “Дніпра-1”? Дивився матчі, спілкувався з гравцями?

– Так, деякі матчі я дивився, зокрема, гру чемпіонату з “Поліссям”. Бачив у минулому сезоні багато ігор не лише “Дніпра-1”, а багатьох команд. Тому, в принципі, знаю, як грає команда, знаю багатьох хлопців: з кимось грав разом, з кимось грали один проти одного. Тут гарна команда, гарний колектив, професійні футболісти.

– Як загалом оціниш останні роки своєї кар’єри, досвід у Бельгії та Латвіі?

– Досвід є досвід, яким би він не був. Мабуть, не можу занести його до активу, тому що не все вдалося, як планував. Але я подивився на футбол, на деякі речі під іншим кутом, і, гадаю, цей досвід мені допоможе.

– Значна частина твоєї кар’єри та загалом життя минула у Чернігові. Як було спостерігати за тим, що агресор скоїв з цим містом, за тими ж прильотами на стадіон?

– Це було дуже важко, і досі важко сприймати те, що відбувається по всій Україні. У перші дні війни були серйозні прильоти, і моя дружина з дитиною перебували у Чернігові… Так, дуже важко дивитися на жертви руйнування, які завдала нам країна-агресор. Сподіваюся та вірю, що такий футбольний клуб, як “Десна”, знову з’явиться на футбольній мапі України.

– Твоє рідне місто – Авдіївка. Чи зберігся зв’язок з ним?

– Ох, насправді за Авдіївку дуже боляче! Кожного дня стежу за новинами, на все це дуже важко дивитися. Те, що залишилося там, вже важко навіть назвати містом. Дякувати Богу, мама звідти вже виїхала та перебуває у безпеці. Рідних там вже не залишилося, але досі мешкає достатньо людей – хтось не бажає виїжджати, в когось немає можливості. Але все це сумно і боляче.

– Під час матчів єврокубків дуже багато закордонних журналістів запитують, як футболістам вдається перемкнутись у думках від подій в Україні та сконцентруватись на грі?

– Так, це важко. Важко не лише для футболістів, а й для кожної людини. З одного боку, футбол в такий важкий час допомагає якось перемкнутися, але все одно на сто відсотків ти не можеш цього позбутися. В тебе це сидить, це ти знаєш. Але ми маємо своєю грою, відданістю справі давати приклад людям, яким наразі важче, ніж нам.