Український футбол

Костянтин Голуб, який працює тренером з фізпідготовки у Колосі, розповів про життя в умовах російської окупації.

“Ми 24 лютого ще в магазин встигли з’їздити. А 25-го вранці як пішли ці орки, 650 танків, БТР, немислима кількість людей і техніки – і все це по моїй доріжці. Ми потрапили в тил – будинок знаходиться між Блиставицею і Здвижівкою (неподалік Гостомеля – прим.).

В нас не стріляли, але від нас стріляли. Було страшно, бо це все летіло на Бучу, Ворзель. Я живу біля аеропорту Антонова – бачили, як йшли гелікоптери. Пішов бій за аеропорт, а 25 і 26-го пішла техніка – 650 одиниць, а наступного дня вже 1200. І це лише по нашій дорозі.

Спершу вони просто їхали, а потім почали заїжджати до нас. Чотири БТР, людей десь 20, заходили і автомати приставляли до чола. Усіх нас зігнали в один будинок, щоб просто грабувати наші помешкання.

Винесли все. Будинок чистий, речей просто не залишилося. Я два пакети привіз у Ковалівку – більше нічого немає. Все інше винесли росіяни. Залишили свої напівкеди ще радянські, а мої кросівки позабирали. У чому я був – у тому і залишився. Нічого немає, речей немає.

У друзів собак повідстрілювали, сволоти, бл*дь (тут Голуб не стримав сліз – прим.). Собак шкода, повбивали. У мене друзі лише заради них залишалися. Мої собаки живі. Якось бухнув, залишився ночувати. Собаки до мене прийшли, спали зі мною. Перелякані – не те слово. Це жах, що було. Всі бояться вийти на вулицю, бо стріляють.

Григорій – колишній начальник кооперативу – коли вбили його Джулічку, напився. Випив півтора пляшки і поїхав. До Івано-Франківська доїхав. Дні через три телефонує, каже: “Я в Івано-Франківську опинився. Як ви? Беріть там все в мене”. Я кажу: “Так у тебе і так все беруть. Тільки росіяни, не ми”.

Нічого не було – ні світла, ні води. О сьомій годині ми вже спали. О шостій ранку прокидалися і йшли шукати якусь їжу. У сусіда було два мішки сухарів для курей – прогнили вже. Він приніс – нічого не залишилося, все з’їли.

П’ятнадцять людей в один туалет ходили, ви не уявляєте. Змивали за кожним десятим, води немає. Жах. Знайшли криницю за тисячу метрів, але всі боялися йти, бо стріляють. Я з другом ходив, потім вже пофіг було. Ходили, нам автомат до чола: “Стояти, бл*дь”. Вже було таке, що сміялися, я кажу: “Тренера Дніпра і Колоса вб’єш, приїдеш додому, скажи – нормально”, – розповів Голуб в ефірі YouTube-каналу Колоса.