Український футбол

Багаторічний капітан «Зорі» Микита Каменюка поділився спогадами про тривожну весну 2014 року в Луганську.

— Микито, згадайте, як у Луганську починалися сепаратистські заворушення?

— Як і в майже кожному регіоні України на той час. Частина людей виходила на проросійські мітинги, інша — на проукраїнські. Ми з командою це відчули, коли в Луганську почали з’являтися блокпости. Нашу команду зупиняли і перевіряли озброєні люди з автоматами.

— Як до вас ставилися на блокпостах?

— Здебільшого, впізнавали. Заходила людина з автоматом, бачила, що їде футбольна команда, і пропускала далі. Тоді на блокпостах зупиняли всі автобуси і машини. Пам’ятаю, коли ми летіли на матч із «Шахтарем», в аеропорту нас теж перевіряли. Це була остання гра, коли «Зоря» добиралася на матч із Луганська літаком.

— Вам було страшно в той час? Як футболісти сприймали ситуацію?

— Звичайно, було хвилююче. Коли бачиш людину з автоматом у ще недавно мирному місті, то стає не по собі.

— Який момент був найстрашніший для вас?

— Багато таких. Пам’ятаю, наприкінці сезону, коли команда вже роз’їхалася, у центрі Луганська пролетів літак і вистрілив у будівлю адміністрації, загинуло багато людей на площі. Коли це бачиш, то стає моторошно. Страшно, коли рідне місто перебуває під обстрілом, а рідні сидять у підвалі під звуки «градів». Найстрашніший для мене момент був, коли ми грали на виїзді в Лізі Європи, і я не міг додзвонитися до своїх близьких, щоб дізнатися, чи все з ними гаразд і що взагалі відбувається в місті. Зв’язок тоді був дуже нестабільний.

— Ви чули вибухи і постріли в місті? Тоді, пам’ятаю, згоріла будівля СБУ в Луганську.

— Я часто чув постріли і навіть пролітали військові літаки. Спогади про це чітко збереглися в моїй пам’яті.

— У «Зорі» тоді грало багато легіонерів. Як іноземці сприймали ситуацію?

— Легіонери постійно в нас запитували: що відбувається? Усі переживали. Ми намагалися їх підбадьорити якимись словами, але думаю, заспокоїти їх не вийшло. Вони жили в центрі Луганська і щодня бачили на вулиці хвилювання. Я жив на околиці, у спальному районі, там було спокійніше.

— Що вам говорило керівництво клубу?

— Особливо розмов на цю тему з керівництвом не було, ми більше спілкувалися з хлопцями по команді і тренерським штабом. Керівництво нам говорило, щоб ми були обережними і зайвий раз у людних місцях не з’являлися. Усі розуміли, що треба дограти чемпіонат, тому намагалися зосереджуватися тільки на найближчих іграх.

— Давайте згадаємо матч проти «Закарпаття» на «Авангарді».

— Не хочу навіть називати цей матч «останнім», хочу, щоб «Зоря» повернулася якнайшвидше додому і радувала вболівальників у Луганську. Символічно, що крайню гру в Луганську на даний момент ми виграли — 1:0. Пам’ятаю, на «Авангарді» було досить багато вболівальників, нас усі підтримували.

Ми насідали на ворота «Закарпаття», але ніяк не могли забити, хоча моментів створювали багато. На другий тайм Юрій Вернидуб випустив зовсім молодого Руслана Малиновського, і ця заміна спрацювала. Руслан обіграв одного гравця і своїм коронним дальнім ударом з лівої забив переможний гол.