Український футбол

Дев’ятнадцятий тур УПЛ відкрили очним матчем прямі конкуренти – бійці за виживання у чемпіонаті України. Хоча й “Минай”, й “Інгулець” останнім часом демонстрували доволі непогані результати, вони не припинили бути аутсайдерами.

УПЛ, 19-й тур.

Минай – Інгулець Петрове 1 : 2.

1 – 0. Кравчук – 21.

1 – 1. Мельник – 84-автогол.

1 – 2. Ковальов – 90+5-пен.

У цьому сезоні “Минай” встановив свою історичну серію на елітарному рівні – три поспіль матчі без поразок. Подібного роду історичне досягнення було і в “Інгульця” – чотири поспіль перемоги в УПЛ. Це маленькі клуби, маленькі команди, тож в контексті їхніх виступів доречно говорити про такі невеличкі досягнення. Адже на глобальні успіхи команди не претендують.

Їхня головна ціль на сезон – залишитись в УПЛ. Тож очний поєдинок мав величезне значення для майбутніх перспектив. Пікантності додавав той факт, що до сьогоднішнього дня у суперників була абсолютно рівна статистика (по одній перемозі кожної зі сторін та п’ять нічиїх). І навіть показники забитих-пропущених були однакові (8:8). За контекстом і сьогодні ніби напрошувалася нічия, але жоден з тренерів не відмовився б від повноцінних трьох очок.

Чи здатні були Шаран та Ковалець в цьому матчі ризикувати? Складно сказати. Перший тайм пройшов у класичній не дуже видовищній боротьбі. Гості трохи більше володіли ініціативою, але не створювали моментів. На лице – низька виконавська майстерність. Не фонтанував і “Минай”, але у нагоді стало домашнє заготування під час кутового. Паламар подав від прапорця, а Юрій Кравчук у падінні головою влучно пробив у кут.

Цікаво, що Юрій Кравчук опинився в основі не без збігу обставин. Якби не дискваліфікація, у центрі захисту напевно таки грав би Немчанінов. З іншого боку, Шаран не виставив в основі Олега Горіна. А це вже тренерське відчуття. І ще одна цікавинка: гол центрального захисника у другому матчі поспіль. З “Колосом” результативний удар Кравчука став переможним. З “Інгульцем” для цього підсумку належало витримати ще один тайм.

Шарана не дуже влаштовувала та обставина, що його команда притискалася до воріт, відмовилась від м’яча, рідко бігла в контратаки. У такому стилі гри на втримання завжди є ризик втратити перевагу через найменшу помилку. Але суть матчу у другому таймі не змінилася. “Минай” так само притискав, але “Інгулець” не міг скористатися своєю перевагою.

Навіть моментів було мало. До пори до часу найгострішими (і такими, що викликали обурення Ковальця) моментами залишалися влучання м’яча в руку Мельнику. Одне відбулося до перерви, інше – після поновлення гри. Монзуль вирішила, що в обох випадках був “неочікуваний м’яч”.

Шанс на мільйон у “Інгульця” все ж був. І він був втрачений. Після затяжної позиційної атаки на ударну позицію вивели Головкіна, але з близької відстані він пробив низом точно туди, де перебував Бандура.

Ще згодом був удар Кучеренка (вище воріт) – але це вже не те, що у Головкіна. Так само й Ковальов своїм ударом не був максимально близьким до успіху (як на протилежному боці поля – Гечев). В іншої команди після таких нереалізованих шансів та перманентних невдач в атаці опустилися б руки, але не у петрівчан. Вони продовжили нагнітати і буквально заштовхали м’яча в сітку, скориставшись невпевненим виходом Бандури. Формально це автогол Мельника, але фактично “Інгулець” створив таку ситуацію, в якій суперник не міг не помилитися.

Все б нічого, але “минай” після такого удару до тями не прийшов. І тепер вже захищався панічно. А фактично – не захищався, а привозив собі проблеми. Мельник у підсумку таки “догрався” руками, привізши пенальті на 90+4-ій хвилині. Його реалізував Мельник.

Такі матчі дуже показові. Одні забили й захищалися усю гру, а ніші нагнітали. І нагорода з найшла того, хто більше хотів, у кого міцніший характер.