Український футбол

Головний тренер “Чорноморця” Роман Григорчук поспілкувався з пресою після перемоги його команди над “Вересом” 3:1.

– Після рахунку 1:1 здавалося, що команді було важко, та все ж знайшли в собі сили… Що відчули в той момент, коли “Верес” зрівняв?

– Для нас це дуже важлива перемога в стратегічному плані, адже ми – унизу турнірної таблиці. У нас досить оновлена команда, тож було дуже важливо перемогти, щоб працювати далі, вірити в те, що ти робиш. Тож для нас це дуже-дуже важлива перемога.

Щодо гри… Не скажу, що за рахунку 1:1 я бачив щось таке, що б мене сильно хвилювало. У мене, швидше, були у першому таймі деякі моменти, які мене трохи турбували. Не все було так, як хотілося. Були моменти, коли ми після забитого голу низько опустилися. Це нам не притаманно. Ми би так не хотіли, але так на полі сталося. І я би більше про це думав і говорив би, і аналізував би. А за 1:1 у мене не було ніяких сумнівів, що ми продовжимо грати. Розуміли, що у нас ще є заміни, могли трохи міняти гру. Були звичайні робочі аналітичні роздуми – не більше того. Ніяких хвилювань.

– “Верес” вас здивував чимось? У першому колі ви програли 0:1, а тут ваша команда куди краще зіграла і за результатом, і за наповненням. Цей “Верес” – слабший від того, що був у першому колі, чи ви нічого дивного не побачили?

– Слово “слабший” чи взагалі якесь порівняння взагалі не підходить для “Вереса”. Я навіть своїй команді говорив, що це команда, яка грає у футбол, вони використовують, можна сказати, прості тактичні елементи, але це все дуже добре у них виглядає. Дуже добротна команда. Це я вам говорю без всіляких компліментів. Це реально правда. Ця команда здатна з будь-яким суперником нав’язати боротьбу і виграти у будь-якого суперника. Для нас дуже добре, що ми перемогли сильну команду.

А що стосується першої гри, то я би її ніяк не порівнював. Ту гру я надовго-надовго запам’ятав і запам’ятаю, бо це була… Далі у нас було чотирнадцять матчів якогось футболу, а перша гра з “Вересом” – це було якесь непорозуміння з нашої сторони. Тож я би не хотів вертатися до тієї гри, бо ми виглядали дуже погано.

– Знак оклику у матчі поставили голи Алефіренка і Гладкого. Алефіренко, як і Гладкий, дуже активно увійшов у гру. Якому з голів ви більше зраділи?

– Гол Алефіренка дуже важливий, бо ми повели у рахунку. В нього своя ціна. І реакція на нього відповідна. Гол Гладкого поставив крапку, всіх заспокоїв, хоча там і залишалося дуже мало часу. Вже були відчуття, що можна радіти перемозі, бо залишалася хвилина, а ми забили третій м’яч. Ці голи різні, їх важко порівнювати, бо реакція на них була різною. Але задоволення було і від того, і від того.

– Ви тут грали у вісімдесятих роках, навіть гол забили. У вас є якесь відчуття ностальгії?

– Звичайно, я тут взагалі дуже близько до своєї батьківщини. Ці краї – це наші краї. Тут ми пересікалися. У Рівному – команда з традиціями, з історією, і ми всі, футболісти, тренери, часто згадуємо ці часи. Бо вони мали якісь свої приємні моменти. Є трішки ностальгії, у приємних тонах.

– Саме гравець “Авангарда”, Юрій Баховський, не дав вам стати найкращим бомбардиром одного з чемпіонатів…

– А я цього не пам’ятаю.

– Він запізнився, на гру їхав автомобілем, лиш би забити гол і вас випередити.

– Раз так – то так. Вітаю його (усміхається).