Український футбол

Головний тренер “Зорі” Патрік ван Леувен, який у свій час працював в Ізралії, розповів місцевим ЗМІ про свою роботу з луганським клубом.

– Отже, ви покинули Тель-Авів, тренуєте у “Зорі”. Яка зараз ситуація в Україні?

– З моменту прибуття сюди я постійно намагаюся пояснити ситуацію людям в Ізраїлі. Зараз сирени постійно, але щодо людей, вони живуть із цим. У великих містах легше жити.

– Ви маєте на увазі, що під час війни можна нормально жити? Чи є електрика? Чи є елементарні речі?

– Що стосується електроенергії, ситуація постійно змінюється, то в окремих районах є, то ні. Цілодобово електрику ніхто не отримує. Щодо війни, то я там був кілька тижнів, і все було відносно під контролем, але таке зараз життя в Україні. Звісно, важко так жити, але для мене це трохи легше, бо я працюю з командою на тренуваннях, тож я завжди зайнятий.

– Ваша команда з Луганська, тобто з найбільш розбомбленого в Україні регіону. Як вам вдається працювати у тіні війни?

– Київське “Динамо” дало нам місце для тренувань, тому велику частину часу проводжу у Київській області. До цього ми їздили тренуватися і грати до Польщі, потім повернулися до України, до більш безпечніших міст.

– Тобто ви працюєте не в зоні бойових дій?

– Місто Луганськ знаходиться у зоні бойових дій, але у Луганську неможливо тренуватися та грати. Там почалася війна, яка згодом охопила всю Україну, тому ми переїхали до інших регіонів. Ліга зупинилася, клуб переїхав до іншого міста, довелося все перебудовувати. Я почав працювати з гравцями за кілька тижнів до початку матчів, ми трохи затрималися на Київщині та намагаємося нормально жити в цих непростих умовах.

– У вас є гравці, які приїхали із зони бойових дій?

– У мене гравці з усієї України.

– Як насправді проходить чемпіонат при воєнному становищі?

– Ситуація змінюється. Весь час граємо у різних куточках країни. Я професіонал, але іноді є речі, які не завжди під моїм контролем, але я намагаюся робити все можливе. Навіть якщо на кілька годин немає електрики, то тактичні збори переносяться на вулицю, на денне світло. Коли звучить тривога, ви повинні прийняти рішення, припинити тренування на якийсь час або припинити його повністю. Ми мали випадок сирени під час матчу, і довелося зупинити все на годину. Це трапляється досить багато разів у чемпіонаті. Ми продовжуємо грати, бо футбол – це єдине, що дає певну радість людям в Україні, продовжувати грати у футбол для народу – це те, що надає нашим гравцям сили.

– Порівняно з війнами, які ми пережили в Ізраїлі, порівняно з тим, що зараз відбувається в Україні, чи виглядає Ізраїль зараз раєм?

– Відмінностей, звісно, багато. Зараз Ізраїль є дуже гарним місцем, щоб зробити паузу і відпочити від війни, так. У нас ще багато роботи в Україні, ми працюємо з новою командою, яка має нових гравців. На щастя, є команди, які нам допомагають, наприклад, київське “Динамо”, яке дало нам молодих та добрих гравців, а решта прийшли зі скаутингу, оскільки в цій ситуації можна підписати гравців зі сторони. Ми намагаємось продовжувати працювати, як завжди.

– Чи хотіли б ви якось повернутися до Ізраїлю? Може, навіть знову попрацювати тут, в ізраїльському футболі?

– В Ізраїлі у мене багато друзів, і я провів багато добрих часів. Що буде у майбутньому? Щодо мене, то все можливо, у тій чи іншій ситуації, можливо, я повернуся тренувати в Ізраїлі, якщо так складеться.