Український футбол

Відомий український коментатор Віктор Вацко міг стати професійним футболістом.

Про це заявив сам Вацко.

“В мене завжди не мрії, а цілі були. Звісно, я дуже хотів грати в футбол. Займався в ДЮСШ №4 у Юрія Васильовича Тенетка, дещо виходило. Навіть запрошували в футбольний спецклас, але мій тато виступив жорстко проти, сказавши: “Ти й навчатися не будеш, і футболістом не станеш”. Це був тяжкий удар для мене, я сильно образився, навіть пішов з дому і якийсь час жив у бабусі. Але батько від свого не відступився і пізніше навіть сказав: “Ти ще мені за це пляшку виставиш”.

Пізніше, вже вступивши на факультет журналістики Львівського університету, я продовжував грати в своє задоволення, але до навчальних питань не завжди ставився уважно. Наприклад, сказали пройти практику – я почув і забув. А коли в університеті жорстко про це нагадали, мій тато – відповідальний секретар відомої львівської газети Високий замок – дав мені дуже серйозного наганяя: “баламут, розп*здяй, батяр! Іди, я знайшов тобі варіант, де відбути практику!”. І зіграло в мені щось таке, що я зірвав перше-ліпше оголошення й пішов в газету Суботня пошта. Навіть не знав, чи в них є спортивний відділ, але там працювали знайомі по навчанню, які відразу сказали: “О, ти ж граєш за університетську команду! То пиши про спорт!” Так я й пройшов практику.

Яким футболістом був Віктор Вацко? Скажу так: футбол нічого не втратив від того, що я не став професіональним гравцем. Я був нападником, дещо виходило. В школі, в університеті завжди грав за всі збірні команди. На область побігав за Карпати (Кам’янка-Бузька) та Рочин (Соснівка). Був навіть реальний шанс стати профі – запрошував на перегляд Гарай із Жовкви, який пізніше прогримів у Другій лізі чемпіонату України. До слова, чудова була команда – Постранський у воротах, Беньо та Єзерський – в обороні, з ними я до цих пір дружу, футбол зводить людей на все життя”, – сказав Вацко.