Український футбол

Наставник київського «Динамо» Мірча Луческу прокоментував нічию (0:0) у матчі 15-го туру української Прем’єр-ліги з харківським «Металістом 1925».

– Ви призначаєте пенальтиста перед грою чи футболісти самі вирішують, хто виконуватиме 11-метровий?

– У кожній команді є гравець, який виконує пенальті. У нас це Віктор Циганков – він перший підходить до м’яча, якщо перебуває на полі. Коли в команді були де Пена та Родрігес, у нашому розпорядженні було більше пенальтистів, вони чергувалися. Минулого разу Циганков забив, пробивши у лівий кут, а сьогодні вирішив змінити кут – і воротар зіграв вдало. Пенальті – це завжди лотерея.

Було достатньо моментів, щоб ми забили, крім пенальті. Все, що стосується гри до штрафного майданчика – це робота на тренуваннях, моя зона відповідальності. Все, що відбувається у штрафному майданчику – це вже відповідальність кожного гравця. Шепелєв мав момент, коли він не потрапив у ворота з кількох метрів, і був також епізод, коли він міг пробивати, але віддав пас. У штрафному потрібна майстерність гравця, його дриблінг та вміння прийняти правильне рішення.

Ми надто довго контролюємо м’яч, ніхто з наших гравців не бере на себе відповідальності, щоб обіграти та створити таким чином чисельну перевагу. Це можуть зробити Циганков і Буяльський, але цього мало, коли вся команда суперника відходить в оборону. Нам потрібно, щоб усі гравці брали участь в атаках, усі приходили до штрафного майданчика. Однак ніхто не хоче ризикувати та обігравати, входити у дриблінг.

Кожен суперник грає проти нас із подвоєною енергією та мотивацією. Це зрозуміло, адже вони грають проти київського «Динамо» і обороняються всією командою. Тому нам потрібно розкривати оборону та ризикувати. Ми доводимо м’яч до штрафного майданчика, входимо до штрафного, заробляємо кутові… Сьогодні ми виконали 13 кутових, а у суперника був один, після якого вони могли нам забити. Все зводиться до того, що на полі потрібні особистості, «кілери», які мають завдавати вирішального удару.

Розумію, що деякі хлопці грають під тиском, відчувають відповідальність і цей тиск сковує їхні дії. У «Динамо» завжди б’ються за найвищі місця та перемоги.

– Як підвести гравців до того, щоб вони брали на себе відповідальність та завершували створені моменти?

– У плані завершення та ведення гри в атаці багато залежить від центрального нападника. Але, на жаль, ні Ванат, ні Бєсєдін не можуть зберегти м’яч, їм складно входити в комбінації з гравцями середньої лінії. Їхні сильні сторони – це швидкість, вони можуть використовувати вільні зони за спиною захисників. А за такої сумбурної гри, коли у суперника насичена оборона, вони втрачають м’яч.

Ще одна зброя, яку треба було сьогодні використати – це дальні удари. Але ми били надто здалеку. І Забарний, і Вівчаренко ще мали час і можливість, щоб входити в ударні зони та здійснювати удари звідти. Але, знову-таки, був поспіх і метушня у прийнятті рішень.

Ми контролювали хід гри, контролювали м’яч, створювали моменти, добре пресингували після втрати м’яча в зоні атаки суперника – загалом, все робили правильно, але для голу не вистачало завершального пасу, завершального удару.

Наразі на чемпіонаті світу простежується тенденція збільшення кількості компенсованого часу. У нас же команди, які влаштовує рахунок, тягнуть час, вони довго проводять заміни та повільно вводять м’яч у гру. Потрібно спробувати брати приклад із чемпіонату світу – додавати стільки часу, скільки було витрачено суперником. Можливо, ми прийдемо до цього наступного року. Адже такі затримки збивають темпи гри.