Український футбол

Переселенка Ірина Стоянова з родиною виїхала з-під обстрілів у Миколаєві до Одеської області. Перечекавши 10 днів у підвалі, родина на власній автівці змогла вибратися з міста 8 березня.

Зараз вона живе в Татарбунарах, у будинку українського футболіста та тренера Леоніда Гайдаржи, який віддав свою оселю для переселенців.

Ірина згадує: на виїзді з Миколаєва довелось простояли близько трьох-чотирьох годин. Поки вони стояли в черзі, то постійно чули сирену та вибухи. Ірина разом із сім’єю їхала до родичів чоловіка в Татарбунарах, проте через велику кількість людей у будинку довелося переїхати:

“Тоді у домі жило 15 людей, з яких було десятимісячне немовля, чотирирічний хлопчик, підліток 15 років та батьки-пенсіонери. Згодом приїхала сім’я старшого брата чоловіка, десь з семи людей, з яких теж була дитина. Зрозуміло, що в такій кількості в будинку було тіснувато, тож ми звернулись до сільської ради по допомогу з пошуком житла”, – розповіла Ірина.

Директорка місцевої школи Світлана Іванівна, двоюрідна сестра футболіста Леоніда Гайдаржи, запропонувала житло, до якого родина Ірини переїхала у липні.

“Я вирішив разом із родиною, що ми можемо віддати переселенцям будинок нашої мами. Він був зачинений, там ніхто не жив. Тому я подзвонив до своєї сестри та сказав, що як знайдуться охочі, то хай вона їх туди поселить. У будинку є все необхідне для комфортного життя. Взимку трохи там прохолодно, бо опалюються не всі приміщення”, – розповів Леонід, в помешканні якого живе сім’я Ірини.

За його словами, особисто із родиною він не бачився, але періодично спілкується з Іриною телефоном:

“Буває, що вони хочуть щось змінити у будинку, то дзвонять до мене аби погодити. Однак, я сподіваюся із ними побачитись та разом відсвяткувати перемогу”.

Леонід не перший раз приймає до себе переселенців. Спочатку у нього мешкали дві сестри із дитиною, яка робила перші кроки на подвір’ї власника. За два місяці після переїхала родина Ірини.

“Ми з дружиною допомагаємо від щирого серця, а не заради реклами. Взагалі ми не афішуємо на широкий загал те, що вважаємо необхідним на цей час. Люди потребують – ми допомагаємо чим можемо”, – підкреслив Леонід.

“Місцеві тут дуже гостинні та привітні, допомагають хто чим може. Постійно діляться із нами своїми врожаями з городів: картопля, огірки, томати. Одна сусідка для нас спекла домашній запашний хліб. Нам дуже приємно та ми безмежно всім вдячні”, – зазначає Ірина.

Перші дні адаптації ще у першому житлі давались важко, розповідає жінка. Це хоч була і весна, проте було холодно. Опалення у домі не було, а речей взяли небагато. Однак місцеві їм допомогли пережити холоди.

За словами Ірини, їм тут подобається, вони роззнайомились із місцевими. У 10 клас до місцевої школи-ліцею пішов її син, якому видали всі необхідні книжки:

“Навчають гарно, чудові вчителі з математики та англійської. Я бачу як мій син розуміє предмети, його приймають в колективі”.

І хоча Ірина разом із родиною живе в окремому домі, власник якого дозволив бути там скільки потрібно, вона планує повернутись до свого рідного помешкання у Миколаєві після перемоги:

“Там наші друзі та родичі залишились. Свій рідний дім – особливий”.

Варто додати, що 63-річний Леонід Гайдаржі за час ігрової кар’єри пограв за “Чорноморець”, “Кристал”, “Таврію”, “Ниву” (Вінниця), “Металург” (Запоріжжя) та “Десну”. Як тренер працював з такими клубами, як “Кристал”, “Таврія”, “Нива” (Вінниця), “Зірка” (Кіровоград), “Десна”, “Чорноморець”, “Зоря” і виконував обов’язки в.о. в “Жемчужині”